http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/8651 2026-10-16T06:57:30Z 2026-10-16T06:57:30Z Шевчук, Іван Петрович Алексієвець, Микола Миронович http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42921 2026-10-08T11:48:31Z 2026-01-01T00:00:00Z

Назва: Науково-концептуальні засади дослідження співпраці України та ЄС Автори: Шевчук, Іван Петрович; Алексієвець, Микола Миронович Короткий огляд (реферат): У статті обґрунтовано науково-методологічні засади дослідження співпраці України та Європейського Союзу як багато-вимірного історико-політичного процесу, що охоплює інституційний, правовий, економічний і безпековий виміри. Метою є систематизація теоретичних підходів і методів, придатних для комплексного аналізу євроінтеграційної динаміки України, а також уточнення понятійно-категоріального апарату, необхідного для науково коректного опису ключових явищ і тенденцій співпраці. Теоретичну рамку дослідження сформовано на основі ліберального інституціоналізму (інституції як механізми стабілізації та довготривалого співробітництва), неофункціоналізму (логіка «spillover» як перетікання інтеграції між сферами), концепції європеїзації (внутрішня трансформація держави під впливом норм ЄС) і концепції комплексної безпеки (взаємопов’язаність військових, політичних, економічних, енергетичних та інформаційних чинників). Принцип історизму використано для висвітлення етапності зближення України з ЄС від первинного договірного оформлення до політичної асоціації та сучасного етапу, коли безпековий компонент після 2014 року, а особливо з 2022 року, набув системоутворюючого характеру. Показано, що зовнішні виклики та зміни міжнародного середовища істотно коригують траєкторію інтеграції, водночас посилюючи внутрішню консолідацію та інституційну взаємозалежність України й ЄС. Окрему увагу приділено компаративному методу як ключовому аналітичному інструменту: синхронічний аналіз забезпечує зіставлення інституційних практик і результатів імплементації, діахронічний — простеження еволюції нормативно-правових механізмів і цілепокладання в історичній ретроспективі. Результати статті створюють підґрунтя для подальших міждисцип-лінарних досліджень, дають змогу підвищити доказовість оцінювання узгодженості українських стратегій із директивами ЄС та конкретизувати напрями наукового аналізу інтеграції в умовах трансформації європейської безпекової архітектури.; The article substantiates the scientific and methodological foundations for studying cooperation between Ukraine and the European Union as a multidimensional historical and political process encompassing institutional, legal, economic, and security dimensions. The aim is to systematize theoretical approaches and methods suitable for a comprehensive analysis of Ukraine’s European integration dynamics, as well as to refine the conceptual and categorical framework necessary for an academically sound interpretation of key phenomena and trends in bilateral cooperation. The theoretical framework is based on liberal institutionalism (institutions as mechanisms of stabilization and long-term cooperation), neofunctionalism (the logic of “spillover” as the transfer of integration across sectors), the concept of Europeanization (internal state transformation under the influence of EU norms), and the concept of comprehensive security (the interconnection of military, political, economic, energy, and informational factors). The principle of historicism is applied to highlight the stages of Ukraine–EU rapprochement from the initial contractual framework to political association and the current phase in which the security dimension, particularly after 2014 and especially since 2022, has acquired a system-forming character. It is demonstrated that external challenges and changes in the international environment significantly shape the trajectory of integration while simultaneously strengthening internal consoli-dation and institutional interdependence between Ukraine and the EU. Particular attention is devoted to the comparative method as a key analytical tool: synchronic analysis enables the comparison of institutional practices and implementation outcomes, whereas diachronic analysis allows for tracing the evolution of legal mechanisms and strategic objectives in historical retrospect. The findings provide a foundation for further interdisciplinary research, enhance the analytical assessment of the alignment of Ukrainian strategies with EU directives, and specify directions for scholarly inquiry into integration processes amid the transformation of the European security architecture.

2026-01-01T00:00:00Z Секо, Ярослав Петрович Прийдун, Степан Васильович http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42920 2026-10-08T11:42:06Z 2026-01-01T00:00:00Z

Назва: Трансформація церковно-державних відносин у період Пізньої античності (IV–VII ст.): інституційні та ідеологічні аспекти Автори: Секо, Ярослав Петрович; Прийдун, Степан Васильович Короткий огляд (реферат): Стаття присвячена комплексному аналізу трансформації церковно-державних відносин у період Пізньої античності (IV–VII ст.) крізь призму інституційних та ідеологічних змін. Дослідження ґрунтується на переосмисленні класичної парадигми «занепаду та падіння» Римської імперії, пропонуючи натомість модель тривалої трансформації, де християнська Церква постає не деструктивним чинником, а ключовим інституційним та ідеологічним наступником античної державності. Автор фокусує увагу на процесі «інституційної колонізації», під час якого Церква інкорпорувала римські адміністративні та правові методи, наповнивши їх новим християнським змістом. У роботі детально проаналізовано еволюцію ролі єпископату: від релігійного провідництва до статусу нових міських функціонерів, які перебрали на себе судові повноваження та функції соціального патронажу в умовах поступового занепаду цивільних магістратур. Окрему увагу приділено соціальним передумовам цих змін, зокрема масовому входженню представників сенаторської аристократії та багатих еліт до церковних громад, що забезпечило духовенству фінансову незалежність та можливість виступати самостійним політичним гравцем. Важливим аспектом статті є дослідження нової політичної теології, заснованої на ідеї персональної есхатологічної відповідальності ієрархів та правителів. Автор доводить, що уявлення про необхідність відповідати перед Богом за спасіння підданих стало ідеологічним фундаментом для нерозривної єдності Церкви та держави. У порівняльному аспекті розглянуто розходження траєкторій розвитку Сходу та Заходу: від візантійської моделі «симфонії» до латинської моделі автономного папства. Висвітлено роль пап Дамасія І та Григорія Великого у формуванні нової парадигми управління, де Римська церква стала головним транслятором античної спадщини та медіатором у відносинах із варварськими королівствами. Резюмується, що період IV–VII ст. був часом інтенсивної інституційної творчості, яка заклала базові структури середньовічної цивілізації та визначила характер європейської політичної культури на століття вперед.; The article is devoted to a comprehensive analysis of the transformation of church-state relations during the period of Late Antiquity (4th– 7th centuries) through the lens of institutional and ideological changes. The research is based on a reimagining of the classic paradigm of the «decline and fall» of the Roman Empire, offering instead a model of long-term transformation, where the Christian Church emerges not as a destructive factor, but as a key institutional and ideological successor to ancient statehood. The author focuses on the process of «institutional colonization» during which the Church incorporated Roman administrative and legal methods, infusing them with new Christian content. The paper provides a detailed analysis of the evolution of the episcopacy's role: from religious leadership to the status of new civic functionaries who assumed judicial powers and social patronage functions amidst the gradual decline of civil magistracies. Special attention is paid to the social prerequisites of these changes, particularly the mass entry of the senatorial aristocracy and wealthy elites into Christian communities, which provided the clergy with financial independence and the opportunity to act as an autonomous political player. A vital aspect of the article is the study of a new political theology based on the idea of personal eschatological responsibility of both hierarchies and rulers. The author argues that the notion of the necessity to answer before God for the salvation of subjects became the ideological foundation for the indissoluble unity of Church and State. From a comparative perspective, the divergence of developmental trajectories between the East and the West is examined: from the Byzantine model of «symphonia» to the Latin model of an autonomous papacy. The roles of Popes Damasus I and Gregory the Great in forming a new governance paradigm are highlighted, where the Roman Church became the primary transmitter of the ancient heritage and a mediator in relations with barbarian kingdoms. It is concluded that the period of the 4th–7th centuries was a time of intense institutional creativity that laid the basic structures of medieval civilization and defined the character of European political culture for centuries to come.

2026-01-01T00:00:00Z Мохун, Ярослав Кіцак, Володимир Миронович http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42919 2026-10-08T11:32:13Z 2026-01-01T00:00:00Z

Назва: Політика гетьмана Павла Скоропадського у сфері церкви Автори: Мохун, Ярослав; Кіцак, Володимир Миронович Короткий огляд (реферат): Мета дослідження – проаналізувати політику Павла Скоропадського в сфері церкви та визначити головні досягнення та перешкоди. Методологічна основа даного дослідження ґрунтується на двох фундаментальних принципах, які визначають вектор наукового пізнання: історизму та об'єктивності). Для досягнення поставлених цілей у ході виконання роботи було активно задіяно широкий спектр наукових підходів. Серед спеціально-історичних методів використовувалися: порівняльно-історичний, що дозволяє виявляти спільні та відмінні риси, закономірності та особливості в історичному розвитку різноманітних об'єктів; історико-системний, який сприяє розгляду об'єкта як складної, взаємопов'язаної цілісності, що функціонує в певному історичному середовищі; а також проблемно-хронологічний, який допомагає простежити динаміку розвитку конкретних проблем або явищ у часовій перспективі. Наукова новизна полягає в тому, що до наукового дискурсу вперше залучається суттєвий масив раніше несистематизованих або маловідомих історичних відомостей, ретельно зібраних із різнопланових інформаційних джерел: від опублікованих друкованих видань, періодичної преси того часу та неопублікованих матеріалів з архівних сховищ до глибоких аналітичних монографій та фахових статей, присвячених детальному вивченню політичного курсу Гетьмана Павла Скоропадського. Сформульовані в результаті цього наукового пошуку висновки мають значну теоретичну вагу та практичне значення для поглибленого концептуального осмислення генези та еволюції політики Павла Скоропадського у церковній сфері. Вони також сприяють виявленню ключових детермінантів, що визначали як основні виклики та перешкоди, з якими стикався цей політичний вектор, так і значні досягнення та здобутки, реалізовані протягом періоду його діяльності. Висновки. Однак, попри системні виклики та відверто репресивні заходи, що надходили з боку Московської патріархії, провідні постаті українського національно-церковного відродження, спільно з впливовими політичними колами, незламно продовжували свою наполегливу та багатовекторну діяльність. Вони безперервно відшукували інноваційні шляхи та ефективні стратегії з метою всебічної інститу-ціоналізації та остаточного утвердження повної автокефалії вітчизняної церкви.; Abstract. The purpose of the study is to analyze the policy of Pavlo Skoropadsky in the sphere of the church and identify the main achievements and obstacles .The methodological basis of this study is based on two fundamental principles that determine the vector of scientific knowledge: historicism and objectivity). To achieve the set goals, a wide range of scientific approaches was actively used in the course of the work. Among the special-historical methods used were: comparative-historical, which allows to identify common and distinctive features, patterns and features in the historical development of various objects; historical-systemic, which contributes to considering the object as a complex, interconnected integrity that functions in a certain historical environment; as well as problem-chronological, which helps to trace the dynamics of the development of specific problems or phenomena in a time perspective. The scientific novelty lies in the fact that for the first time a significant array of previously unsystematized or little-known historical information, carefully collected from diverse information sources, is involved in the scientific discourse: from published printed publications, periodicals of that time and unpublished materials from archival repositories to deep analytical monographs and professional articles devoted to a detailed study of the political course of Hetman Pavlo Skoropadsky. The conclusions formulated as a result of this scientific search have significant theoretical weight and practical significance for an in-depth conceptual understanding of the genesis and evolution of Pavlo Skoropadsky's policy in the church sphere. They also contribute to the identification of key determinants that determined both the main challenges and obstacles that this political vector faced, and the significant achievements and gains realized during the period of his activity. Conclusions. However, despite the systemic challenges and openly repressive measures taken by the Moscow Patriarchate, the leading figures of the Ukrainian national-church revival, together with influential political circles, unwaveringly continued their persistent and multi-vector activity. They constantly sought innovative ways and effective strategies for the comprehensive institutionalization and final establishment of the full autocephaly of the national church.

2026-01-01T00:00:00Z Куций, Іван Петрович Морзинський, Олександр Олександрович http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42918 2026-10-08T11:24:59Z 2026-01-01T00:00:00Z

Назва: «Карпатська Січ» у військово-політичних процесах Карпатської України 1938–1939 рр.: історіографія проблеми Автори: Куций, Іван Петрович; Морзинський, Олександр Олександрович Короткий огляд (реферат): У статті аналізується процес наукового вивчення військо-вих аспектів становлення Карпатської України 1938–1939 років в українській історіографії другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Головна дослідницька увага звертається на еволюцію концептуальних оцінок Організації Національної Оборони «Карпатська Січ» (ОНОКС) у працях істориків різних напрямів. Основою джерельної бази статті стали історіографічні першоджерела, насамперед синтетично-узагальнюючі монографії, дисертації, статті та рецензії, присвячені аналізу військово-оборонних процесів на Закарпатті. Простежено зміну оціночних парадигм істориків у ставленні до місця й ролі Карпатської Січі у контексті українського історичного процесу ХХ століття. Здійснено порівняльний аналіз радянських, діаспорних та сучасних українських науково-дослідницьких інтерпретацій тематики Карпатської України. Доведено, що історіографічний образ військово-оборонного аспекту Карпатської України упродовж досліджуваного періоду істотно змінювався. Ця організація оцінювалася в радянський час як «прислужництво українському буржуаз-ному націоналізму». Українські історики діаспори і, деякою мірою, незалежної України утверджували ідеалізований та романтизований образ збройної боротьби в період карпато-українського державотворення як яскравого прояву національно-визвольних змагань. Цей образ не передбачав аналізу всіх складностей та суперечностей згаданих процесів й не спонукав до глибоких рефлексій над дискусійними питаннями. Такі підходи до вивчення теми на рівні популярної історії, публіцистики та комеморативних практик залишається достатньо живучим і на сьогоднішній час. Більшість українських вчених, що спеціалізуються на студіюванні теми Карпатської Січі та оборони Карпатської України, зуміли подолати цю ідеалізацію; для них характерний доволі критичний та виважений підхід до оцінок дискусійних і суперечливих питань. В сучасній українській історіографії наявні поодинокі спроби переосмислити історію Карпатської Січі з врахуванням усіх суперечливих та дискусійних моментів. До таких моментів можна віднести насамперед конфліктні ситуації між організацією та урядом Карпатської України, взаємодією галичан та закарпатців у подіях1938–1939 рр. тощо.; The article analyzes the process of scholarly study of the military aspects of the formation of Carpatho-Ukraine in 1938–1939 within Ukrainian historiography from the late 20th to the early 21st century. The main research focus is on the evolution of conceptual assessments of the Organization of National Defense "Carpathian Sich" in the works of historians of different schools. The source base of the article consists of historiographical primary sources, primarily synthetic monographs, dissertations, articles, and reviews devoted to the analysis of military-defense processes in Transcarpathia. The study traces the changes in historians’ interpretive frameworks regarding the place and role of the Carpathian Sich in the context of the Ukrainian historical process of the 20th century. A comparative analysis of Soviet, diaspora, and contemporary Ukrainian scholarly interpretations of the Carpatho-Ukraine theme is carried out. It is demonstrated that the historiographical image of the military-defense aspect of Carpatho-Ukraine changed significantly during the studied period. In Soviet historiography, the organization was assessed as "a tool of Ukrainian bourgeois nationalism." Ukrainian diaspora historians and, to some extent, scholars of independent Ukraine promoted an idealized and romanticized image of armed struggle during the state-building process of Carpatho-Ukraineas a vivid manifestation of the national liberation movement. This image tended to avoid analyzing the complexities and contradictions of these processes and did not encourage critical reflection on controversial issues. Such approaches to the study of the topic at the level of popular history, journalism, and commemorative practices remain widespread even today. Most Ukrainian scholars specializing in the study of the Carpathian Sich and the defense of Carpatho-Ukraine have managed to overcome this idealization; their work is characterized by a rather critical and balanced approach to evaluating controversial and debatable questions. In modern Ukrainian historiography, there are a limited number of attempts to reinterpret the history of the Carpathian Sich, taking into account all contradictory and contentious aspects. These include, above all, conflict situations between the organization and the government of Carpatho-Ukraine, as well as the interaction between Galicians and Transcarpathians in the events of 1938–1939.

2026-01-01T00:00:00Z