http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/8367 2026-07-12T14:39:31Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/41786 Назва: Україна–Японія: політичні та культурні відносини в кін. XX – поч. XXI ст. Автори: Гавур, Віталій Андрійович; Havur, V. A. Короткий огляд (реферат): Дисертаційну роботу присвячено аналізу політичних та культурних відносин між Україною та Японією впродовж кінця ХХ – початку ХХІ ст. Мета дослідження – визначити та проаналізувати характерні особливості та тенденції розвитку українсько-японських відносин у сферах політики та культури впродовж 1991–2022 рр., означити здобутки та проблеми співробітництва, наявні та перспективні пріоритетні напрямки інтенсифікації двосторонніх зв’язків. Актуальність обраної теми дослідження полягає у трансформації міжнародного середовища впродовж кінця ХХ – початку ХХІ ст., обумовленої зміною глобальної конфігурації сил, яка, своєю чергою, внесла корективи до глобальної системи безпеки та міжнародного ринку, а також породила як нові можливості, так і ризики. Така ситуація, своєю чергою, вказує на необхідність дослідження партнерських відносин України з іншими країнами (зокрема, із Японією), простеження та детального аналізу історичного процесу побудови партнерства, вивчення нереалізованих можливостей та потенційно перспективних напрямів, які здатні привести до реалізації інтересів усіх сторін співпраці. Не менш важливим є пошук спільних цінностей, а також дослідження історичних травм та формування на цій основі коректних висновків, які могли б суттєво посприяти порозумінню в двосторонньому діалозі України та Японії та поглибити їхнє партнерство. Впродовж другої половини ХХ ст. зовнішня політика Японії була спрямована згідно з «доктриною Йошіди», яка передбачала ставку на економічний розвиток та забезпечення безпеки переважно з боку США. В умовах Холодної війни цей підхід на практичному рівні себе виправдав. Після 1991 р., Японія залишила своїм пріоритетом альянс із США, але водночас намагалась віднайти нову модель зовнішньополітичного позиціонування, що підкреслювала б її сильні сторони, надавала нові перспективи в політичному діалозі, економіці та оборонній сфері, а також відповідала б очікуванням з боку міжнародної спільноти. Тож упродовж наступних десятиліть країна реалізувала трансформації в сфері безпеки та розширювала двосторонню та багатосторонню співпрацю в Індо-Тихоокеанському просторі та за його межами, збільшувала свою участь в різноманітних міжнародних організаціях та активно надавала гуманітарну допомогу багатьом країнам світу. Про цей процес свідчать і концепції, на кшталт «Дуга свободи та процвітання», «активне сприяння миру», стратегія «Вільного і відкритого Індо- Тихоокеанського регіону», а також стратегії національної безпеки та оборони. На цьому тлі розвиток українсько-японських відносин, особливо після 2014 та 2022 років, є закономірним процесом. Японія, розширюючи свій глобальний вплив та роль у світовій політиці, шукає все більше партнерів для побудови конструктивного діалогу, взаємодії та реалізації спільних інтересів. Україна як молода держава теж потребує співпраці з надійними державами. Своєю чергою, ця двостороння взаємодія має й глобальні наслідки, сприяючи більшій інтеграції Європи та Індо-Тихоокеанського регіону, зв’язуючи їхні інтереси в питаннях економіки, безпеки, а також культурного та ціннісного взаєморозуміння. У цьому контексті Україна стає одним із містків між двома регіонами.; This dissertation is devoted to the analysis of political and cultural relations between Ukraine and Japan during the late 20th – early 21st centuries. The aim of the study is to identify and analyze the characteristic features and trends in the development of Ukrainian-Japanese relations in the spheres of politics and culture during 1991–2022, to identify the achievements and challenges of cooperation, as well as current and prospective priority areas for intensifying bilateral ties. The relevance of this research stems from the transformation of the international environment during the late 20th and early 21st centuries. This period, marked by a shift in the global balance of power, has reshaped global security and international markets while introducing both new opportunities and risks. Consequently, there is a clear need to analyze Ukraine’s partnerships, particularly with Japan, by tracing the historical development of these ties and identifying unrealized potential that could advance the interests of both nations. Furthermore, exploring shared values, historical traumas is essential for fostering mutual understanding and deepening the bilateral dialogue between Ukraine and Japan. Throughout the second half of the 20th century, Japan’s foreign policy was guided by the “Yoshida Doctrine,” which prioritized economic development while relying on the United States for security. This approach demonstrated its efficacy during the Cold War era. Post-1991, while maintaining its alliance with the United States, Japan sought a new model of foreign policy to leverage its strengths across political, economic, and defense sectors and to meet global expectations. Consequently, Japan implemented significant security reforms, expanded cooperation within the Indo-Pacific and beyond, and increased its engagement in international organizations and humanitarian aid. This shift is encapsulated in concepts such as the “Arc of Freedom and Prosperity,” “Proactive Contribution to Peace,” and the “Free and Open Indo-Pacific” (FOIP) strategy, as well as updated national security and defense frameworks. Against this backdrop, the evolution of Ukrainian-Japanese relations, especially following the milestones of 2014 and 2022, is a logical development. As Japan expands its global influence, it increasingly seeks partners to foster constructive dialogue and pursue shared interests. Ukraine, aiming to strengthen its international position, likewise requires cooperation with reliable partners. Furthermore, this bilateral engagement carries global significance, promoting deeper integration between Europe and the Indo-Pacific by aligning interests in economic, security, and socio-cultural spheres. In this framework, Ukraine is emerging as a vital bridge between the two regions. Опис: Захист відбувся : 8 липня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40891 Назва: Україна–НАТО: Історико-політичний аспект співпраці (1991–2022). Автори: Владика, Володимир Васильович; Vladyka, V. V. Короткий огляд (реферат): Дисертаційна праця презентує цілісну реконструкцію еволюції відносин між Україною та Організацією Північноатлантичного договору в історико- політичному та історико-військовому вимірах упродовж 1991–2022 років. Дослідження зосереджене на виявленні закономірностей трансформації України від реципієнта безпекових консультацій до статусу активного суб’єкта й стратегічного донора трансатлантичної стабільності. Актуальність дослідження зумовлена глибоким переформатуванням архітектури євроатлантичного безпекового простору, у межах якого досвід України у протидії повномасштабній агресії російської федерації став вагомим чинником модернізації системи колективної оборони Заходу. У роботі доведено, що в умовах руйнування попередньої системи міжнародного права та триваючого ревізіонізму з боку росії євроатлантична інтеграція України постає як безальтернативний механізм гарантування національного суверенітету. Особливу значущість дослідженню надає концептуалізація переходу від декларативного партнерства до етапу практичної взаємосумісності, що дозволяє розглядати вступ України до Альянсу не лише як засіб захисту територіальної цілісності, а й як фінальний етап консолідації європейського безпекового простору. Мета роботи полягала у здійсненні комплексного наукового аналізу історичної еволюції та стратегічної трансформації відносин між Україною та НАТО в умовах глобальних геополітичних зрушень кінця XX – початку XXI століття. На основі репрезентативної джерельної бази реконструйовано цілісний генезис взаємодії України з Альянсом: від початкових форм співробітництва до формату поглибленого стратегічного партнерства. Дослідження спрямоване на виявлення закономірностей перетворення України з об’єкта міжнародних впливів у провідного суб’єкта трансатлантичної безпеки, а також на концептуальне обґрунтування взаємної стратегічної цінності інтеграції держави до Альянсу як критичного фактора цілісності європейської безпекової архітектури. Методологічну основу дисертації становить поєднання принципів історизму та наукової об’єктивності із системним підходом. Використання порівняльно-історичного, ретроспективного та проблемно-хронологічного методів дозволило простежити динаміку інституційних змін та верифікувати ключові етапи військово-політичного зближення сторін у заявлених хронологічних межах.; The dissertation presents a comprehensive reconstruction of the evolution of relations between Ukraine and the North Atlantic Treaty Organization in historicalpolitical and historical-military dimensions throughout 1991–2022. The study focuses on identifying the patterns of Ukraine's transformation from a recipient of security consultations to an active subject and a strategic donor of transatlantic stability. The relevance of the research is determined by the profound reshaping of the Euro-Atlantic security architecture, within which Ukraine's experience in countering the full-scale aggression of the Russian Federation has become a significant factor in modernizing the Western collective defense system. The work proves that under the conditions of the collapse of the previous international law system and ongoing Russian revisionism, Ukraine's Euro-Atlantic integration emerges as an alternative-free mechanism for guaranteeing national sovereignty. Special significance is given to the conceptualization of the transition from declarative partnership to the stage of practical interoperability, which allows viewing Ukraine's accession to the Alliance not only as a means of protecting territorial integrity but as the final stage of consolidating the European security space. The aim of the work was to provide a comprehensive scientific analysis of the historical evolution and strategic transformation of Ukraine-NATO relations amid global geopolitical shifts of the late 20th and early 21st centuries. Based on a representative source base, the integral genesis of interaction between Ukraine and the Alliance is reconstructed: from initial forms of cooperation to the format of an enhanced strategic partnership. The study aims to identify the patterns of Ukraine's transformation from an object of international influences into a leading subject of transatlantic security, as well as to conceptually justify the mutual strategic value of the state's integration into the Alliance as a critical factor for the integrity of the European security architecture. The methodological basis of the dissertation is a combination of the principles of historicism and scientific objectivity with a systems approach. The use of comparative-historical, retrospective, and problem-chronological methods allowed for tracing the dynamics of institutional changes and verifying the key stages of militarypolitical convergence within the stated chronological boundaries. Опис: Захист відбувся : 20 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40821 Назва: Україна і Турецька Республіка: еволюція міждержавних відносин (1991–2021 рр.) Автори: Танавський, Ігор Павлович; Tanavskyy, I. P. Короткий огляд (реферат): Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу еволюції міждержавних відносин України та Турецької Республіки у період 1991–2021 рр., охоплюючи політичний, безпековий, економічний та гуманітарно-культурний виміри співпраці. Актуальність теми обумовлена динамічними змінами у регіональній безпековій архітектурі Чорноморського басейну, посиленням глобальної геополітичної нестабільності, а також трансформацією економічних і культурних зв’язків у контексті інтеграції України до Європейського Союзу та НАТО. У дослідженні встановлено закономірності розвитку українсько-турецького партнерства, визначено чинники його стійкості та роль обох держав у забезпеченні регіональної стабільності. Історіографічний огляд проблеми засвідчує поступову еволюцію наукового осмислення українсько-турецьких взаємин – від описових фіксацій встановлення дипломатичних контактів у 1990-х рр. до сучасних міждисциплінарних інтерпретацій, що охоплюють політичний, безпековий, економічний та гуманітарний виміри. Сучасна історіографія характеризується значним тематичним розширенням, залученням нових методологічних підходів, посиленням уваги до регіонального та глобального контексту взаємодії держав, що дозволяє розглядати українсько-турецьке партнерство як складову ширших геополітичних процесів у Чорноморському регіоні. Вагомий внесок у розвиток проблематики здійснили як українські, так і зарубіжні дослідники, які сформували різні інтерпретаційні моделі – від концепцій стратегічного партнерства та регіональної кооперації до критичних оцінок прагматичного балансування Анкари у відносинах із російською федерацією. Водночас аналіз наявної наукової літератури демонструє певну фрагментарність знання, що проявляється у переважанні секторальних досліджень над комплексними історичними синтезами, недостатній інтеграції політичних, економічних та гуманітарних аспектів у межах єдиного аналітичного підходу, а також обмеженій увазі до довготривалої динаміки двосторонніх відносин у часовому вимірі 1991–2021 рр. Більшість праць фокусуються на окремих кризових етапах або тематичних зрізах співпраці, що ускладнює формування цілісного уявлення про еволюцію партнерства.; The dissertation research is devoted to a comprehensive analysis of the evolution of interstate relations between Ukraine and the Republic of Türkiye in the period 1991–2021, covering the political, security, economic, and humanitarian-cultural dimensions of cooperation. The relevance of the topic is determined by dynamic changes in the regional security architecture of the Black Sea basin, the intensification of global geopolitical uncertainty, as well as the transformation of economic and cultural ties in the context of Ukrainian integration into the European Union and NATO. The study identifies patterns in the development of Ukrainian-Turkish partnership, determines the factors contributing to its stability, and assesses the role of both countries in ensuring regional stability. The historiographical review demonstrates a gradual evolution of the scholarly interpretation of Ukrainian-Turkish relations – from descriptive accounts of the establishment of diplomatic contacts in the 1990s to modern interdisciplinary interpretations encompassing political, security, economic, and humanitarian dimensions. Contemporary historiography is characterized by significant thematic expansion, the introduction of new methodological approaches, and increased attention to the regional and global contexts of interstate interaction, allowing Ukrainian-Turkish partnership to be considered as part of broader geopolitical processes in the Black Sea region. Significant contributions to the field have been made by both Ukrainian and foreign scholars, who have proposed diverse interpretative models – from concepts of strategic partnership and regional cooperation to critical assessments of Ankara’s pragmatic balancing in relations with the Russian Federation. At the same time, the analysis of existing scholarly literature reveals a certain fragmentation of knowledge manifested in the predominance of sectoral studies over comprehensive historical syntheses, insufficient integration of political, economic, and humanitarian aspects within a unified analytical approach, and limited attention to the long-term dynamics of bilateral relations within the 1991–2021 timeframe. Most works focus on particular crisis stages or thematic segments of cooperation, complicating the formation of a holistic understanding of the evolution of the partnership. In this context, the dissertation seeks to fill the identified gaps through a systematic analysis of historiographical approaches and a comprehensive examination of the transformations of Ukrainian-Turkish partnership in the political, security, economic, and humanitarian spheres. The involved corpus of sources represents an integral, systematically structured body of official international legal documentation that provides appropriate heuristic opportunities for a comprehensive study of the evolution of Ukrainian–Turkish interstate relations in 1991–2021. Its internal classification makes it possible to distinguish a number of functional and thematic segments – political-diplomatic, security and defense, economic, transport and energy, scientific and technological, and humanitarian – which reflect the multidimensional nature of cooperation and the gradual institutionalization of the strategic partnership. The body of sources is characterized by a high degree of official status, normative clarity, and factual verifiability, enabling the reconstruction of the mechanisms underlying the formulation and implementation of foreign policy, the institutional forms of cooperation, and the practical outcomes of bilateral interaction. A comprehensive analysis of these documents makes it possible to trace the transformation of Ukrainian-Turkish relations – from the stage of establishing diplomatic contacts and forming the basic contractual and legal framework in the 1990s to the development of deepened sectoral cooperation and the consolidation of a strategic partnership in the twenty-first century. The theoretical and methodological foundations of the study are based on analytical works by domestic and foreign scholars, as well as the principles of historicism and objectivity, and a wide range of general scientific and specialized historical methods and approaches. Systemic, comparative, and historical-comparative approaches were applied, along with elements of sociological analysis, economic and political statistics, and methods of content and discourse analysis. The application of these methods ensured an objective study of the main stages in the development of bilateral relations, revealing their specific features, priority directions, dynamics, and prospects for the formation of a strategic partnership. Опис: Захист відбувся : 14 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40806 Назва: Часопис «Руслан» у суспільному, соціально- економічному та культурно-освітньому житті Галичини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Автори: Сиротюк, Назар Васильович; Syrotiuk, N. V. Короткий огляд (реферат): У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження діяльності часопису «Руслан» наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Досліджено ступінь вивчення наукової проблеми в історіографії, стан джерельної бази, теоретико-методологічні засади й відповідний інструментарій роботи. Подано розгорнутий історіографічний аналіз, який охоплює як доробок українських, так і зарубіжних дослідників. Простежено, як змінювалися оцінки значення «Руслана»: від радянської історіографії, де наголос робився на його «буржуазному» характері та підпорядкуванні інтересам народовців, до сучасних праць, що трактують видання як важливий майданчик ідейних дискусій та каталізатор формування національної ідентичності. Особлива увага приділена працям, що висвітлюють функціонування української преси в контексті політичної культури Галичини, розвитку громадянського суспільства та ідейної боротьби між народовцями і москвофілами. Детально охарактеризовано джерельну базу дослідження. Центральне місце займають самі матеріали «Руслана» – редакційні статті, публіцистика, кореспонденції, огляди та дискусії, які дозволяють реконструювати суспільно-політичні й культурні пріоритети видання. Доповнюють картину епістолярна спадщина сучасників, що дає змогу простежити сприйняття «Руслана» в інтелігентських колах. Важливу групу джерел становлять інші українські періодичні видання («Діло», «Буковина»), які відображають полеміку довкола часопису та демонструють різні погляди на актуальні суспільно-політичні питання. Обґрунтовано методологічну основу дослідження. Використано принципи історизму, системного підходу та міждисциплінарності, що дозволяють комплексно проаналізувати функції часопису як політичного, культурного й освітнього явища. Значне місце посідають методи контент- аналізу та дискурс-аналізу для виявлення домінант у риториці «Руслана», а також просопографічний підхід, який уможливлює створення колективного портрета його авторів та читачів. Порівняльний аналіз із іншими галицькими часописами дав змогу виявити специфіку «Руслана» у ширшому контексті української журналістики. Другий розділ дисертації присвячений аналізу процесу становлення часопису «Руслан», його організаційній побудові та еволюції редакційної політики в умовах динамічних суспільно-політичних трансформацій Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. У дослідженні простежено передумови виникнення видання, зокрема потребу українського громадсько-політичного середовища у власному щоденному органі, здатному відображати позицію народовського руху, консолідувати українську інтелігенцію та формувати громадську думку. Висвітлено соціально-політичний контекст заснування «Руслана», зокрема конкуренцію з іншими українськими та польськими виданнями, а також значення підтримки з боку провідних діячів народовецького табору. У центрі уваги перебуває аналіз організаційної структури часопису: редакційний склад, фінансові механізми утримання, система передплати, коло авторів і кореспондентів. Визначено роль ключових постатей, які задавали інтелектуальний і політичний вектор газети, а також окреслено їх вплив на зміст і тональність публікацій. Показано, що «Руслан» поєднував функції інформаційного ресурсу та ідеологічного рупора, водночас залишаючись ареною для дискусій усередині українського суспільства. Особливу увагу приділено механізмам взаємодії редакції з читачами, які сприяли залученню ширшої громадськості до вироблення політичних і культурних пріоритетів.; The dissertation presents a comprehensive study of the activities of the periodical «Ruslan» in the late 19th and early 20th centuries. It examines the historiography of the problem, the state of the source base, theoretical and methodological foundations, and the analytical tools employed. A detailed historiographical analysis encompasses both Ukrainian and foreign scholarship. The study traces how interpretations of «Ruslan» have evolved – from Soviet historiography, which emphasized its «bourgeois» character and subordination to the Narodovtsi movement, to contemporary studies viewing it as an important platform for ideological debate and a catalyst in shaping national identity. Particular attention is paid to works examining the functioning of the Ukrainian press in the context of Halychyna’s political culture, the development of civil society, and the ideological struggle between Narodovtsi and Moscophiles. The research provides a detailed characterization of the source base. Central to it are the materials of «Ruslan» itself – editorials, journalism, correspondence, reviews, and debates – which allow reconstruction of the newspaper’s sociopolitical and cultural priorities. Supplementary sources include the correspondence of contemporaries, revealing how «Ruslan» was perceived within the Ukrainian intelligentsia. Other Ukrainian periodicals («Dilo», «Bukovyna») are analyzed as comparative sources, reflecting polemics surrounding «Ruslan» and offering diverse perspectives on the pressing socio-political issues of the time. The methodological foundation of the research is based on the principles of historicism, a systemic approach, and interdisciplinarity, which together allow for a holistic analysis of the periodical as a political, cultural, and educational phenomenon. Methods of content and discourse analysis are applied to identify dominant rhetorical trends in «Ruslan», while the prosopographical approach helps to construct a collective portrait of its authors and readers. Comparative analysis with other Galician newspapers reveals the specific features that distinguished «Ruslan» within the broader landscape of Ukrainian journalism.The second chapter explores the origins, organizational structure, and editorial evolution of «Ruslan» amid the socio-political transformations of late 19th–early 20th century Halychyna. The study highlights the prerequisites for its founding – the need of the Ukrainian public and political environment for a daily organ capable of expressing the Narodovtsi position, consolidating the Ukrainian intelligentsia, and shaping public opinion. The socio-political context of its establishment, competition with other Ukrainian and Polish newspapers, and support from leading Narodovtsi figures are analyzed in detail. Special attention is given to the editorial composition, financial mechanisms, subscription system, and the network of contributors and correspondents. The research identifies the key individuals who determined the intellectual and political orientation of the publication and shaped its tone and content. «Ruslan» is shown to have combined the functions of an informational resource and an ideological platform, while simultaneously serving as a forum for internal debates within Ukrainian society. The interaction between the editorial board and its readership is examined as a mechanism for engaging the public in shaping political and cultural priorities. Опис: Захист відбувся : 12 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету 2026-01-01T00:00:00Z