http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/8367 Mon, 01 Jun 2026 08:00:18 GMT 2026-06-01T08:00:18Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40891 Назва: Україна–НАТО: Історико-політичний аспект співпраці (1991–2022). Автори: Владика, Володимир Васильович; Vladyka, V. V. Короткий огляд (реферат): Дисертаційна праця презентує цілісну реконструкцію еволюції відносин між Україною та Організацією Північноатлантичного договору в історико- політичному та історико-військовому вимірах упродовж 1991–2022 років. Дослідження зосереджене на виявленні закономірностей трансформації України від реципієнта безпекових консультацій до статусу активного суб’єкта й стратегічного донора трансатлантичної стабільності. Актуальність дослідження зумовлена глибоким переформатуванням архітектури євроатлантичного безпекового простору, у межах якого досвід України у протидії повномасштабній агресії російської федерації став вагомим чинником модернізації системи колективної оборони Заходу. У роботі доведено, що в умовах руйнування попередньої системи міжнародного права та триваючого ревізіонізму з боку росії євроатлантична інтеграція України постає як безальтернативний механізм гарантування національного суверенітету. Особливу значущість дослідженню надає концептуалізація переходу від декларативного партнерства до етапу практичної взаємосумісності, що дозволяє розглядати вступ України до Альянсу не лише як засіб захисту територіальної цілісності, а й як фінальний етап консолідації європейського безпекового простору. Мета роботи полягала у здійсненні комплексного наукового аналізу історичної еволюції та стратегічної трансформації відносин між Україною та НАТО в умовах глобальних геополітичних зрушень кінця XX – початку XXI століття. На основі репрезентативної джерельної бази реконструйовано цілісний генезис взаємодії України з Альянсом: від початкових форм співробітництва до формату поглибленого стратегічного партнерства. Дослідження спрямоване на виявлення закономірностей перетворення України з об’єкта міжнародних впливів у провідного суб’єкта трансатлантичної безпеки, а також на концептуальне обґрунтування взаємної стратегічної цінності інтеграції держави до Альянсу як критичного фактора цілісності європейської безпекової архітектури. Методологічну основу дисертації становить поєднання принципів історизму та наукової об’єктивності із системним підходом. Використання порівняльно-історичного, ретроспективного та проблемно-хронологічного методів дозволило простежити динаміку інституційних змін та верифікувати ключові етапи військово-політичного зближення сторін у заявлених хронологічних межах.; The dissertation presents a comprehensive reconstruction of the evolution of relations between Ukraine and the North Atlantic Treaty Organization in historicalpolitical and historical-military dimensions throughout 1991–2022. The study focuses on identifying the patterns of Ukraine's transformation from a recipient of security consultations to an active subject and a strategic donor of transatlantic stability. The relevance of the research is determined by the profound reshaping of the Euro-Atlantic security architecture, within which Ukraine's experience in countering the full-scale aggression of the Russian Federation has become a significant factor in modernizing the Western collective defense system. The work proves that under the conditions of the collapse of the previous international law system and ongoing Russian revisionism, Ukraine's Euro-Atlantic integration emerges as an alternative-free mechanism for guaranteeing national sovereignty. Special significance is given to the conceptualization of the transition from declarative partnership to the stage of practical interoperability, which allows viewing Ukraine's accession to the Alliance not only as a means of protecting territorial integrity but as the final stage of consolidating the European security space. The aim of the work was to provide a comprehensive scientific analysis of the historical evolution and strategic transformation of Ukraine-NATO relations amid global geopolitical shifts of the late 20th and early 21st centuries. Based on a representative source base, the integral genesis of interaction between Ukraine and the Alliance is reconstructed: from initial forms of cooperation to the format of an enhanced strategic partnership. The study aims to identify the patterns of Ukraine's transformation from an object of international influences into a leading subject of transatlantic security, as well as to conceptually justify the mutual strategic value of the state's integration into the Alliance as a critical factor for the integrity of the European security architecture. The methodological basis of the dissertation is a combination of the principles of historicism and scientific objectivity with a systems approach. The use of comparative-historical, retrospective, and problem-chronological methods allowed for tracing the dynamics of institutional changes and verifying the key stages of militarypolitical convergence within the stated chronological boundaries. Опис: Захист відбувся : 20 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40891 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40821 Назва: Україна і Турецька Республіка: еволюція міждержавних відносин (1991–2021 рр.) Автори: Танавський, Ігор Павлович; Tanavskyy, I. P. Короткий огляд (реферат): Дисертаційне дослідження присвячене комплексному аналізу еволюції міждержавних відносин України та Турецької Республіки у період 1991–2021 рр., охоплюючи політичний, безпековий, економічний та гуманітарно-культурний виміри співпраці. Актуальність теми обумовлена динамічними змінами у регіональній безпековій архітектурі Чорноморського басейну, посиленням глобальної геополітичної нестабільності, а також трансформацією економічних і культурних зв’язків у контексті інтеграції України до Європейського Союзу та НАТО. У дослідженні встановлено закономірності розвитку українсько-турецького партнерства, визначено чинники його стійкості та роль обох держав у забезпеченні регіональної стабільності. Історіографічний огляд проблеми засвідчує поступову еволюцію наукового осмислення українсько-турецьких взаємин – від описових фіксацій встановлення дипломатичних контактів у 1990-х рр. до сучасних міждисциплінарних інтерпретацій, що охоплюють політичний, безпековий, економічний та гуманітарний виміри. Сучасна історіографія характеризується значним тематичним розширенням, залученням нових методологічних підходів, посиленням уваги до регіонального та глобального контексту взаємодії держав, що дозволяє розглядати українсько-турецьке партнерство як складову ширших геополітичних процесів у Чорноморському регіоні. Вагомий внесок у розвиток проблематики здійснили як українські, так і зарубіжні дослідники, які сформували різні інтерпретаційні моделі – від концепцій стратегічного партнерства та регіональної кооперації до критичних оцінок прагматичного балансування Анкари у відносинах із російською федерацією. Водночас аналіз наявної наукової літератури демонструє певну фрагментарність знання, що проявляється у переважанні секторальних досліджень над комплексними історичними синтезами, недостатній інтеграції політичних, економічних та гуманітарних аспектів у межах єдиного аналітичного підходу, а також обмеженій увазі до довготривалої динаміки двосторонніх відносин у часовому вимірі 1991–2021 рр. Більшість праць фокусуються на окремих кризових етапах або тематичних зрізах співпраці, що ускладнює формування цілісного уявлення про еволюцію партнерства.; The dissertation research is devoted to a comprehensive analysis of the evolution of interstate relations between Ukraine and the Republic of Türkiye in the period 1991–2021, covering the political, security, economic, and humanitarian-cultural dimensions of cooperation. The relevance of the topic is determined by dynamic changes in the regional security architecture of the Black Sea basin, the intensification of global geopolitical uncertainty, as well as the transformation of economic and cultural ties in the context of Ukrainian integration into the European Union and NATO. The study identifies patterns in the development of Ukrainian-Turkish partnership, determines the factors contributing to its stability, and assesses the role of both countries in ensuring regional stability. The historiographical review demonstrates a gradual evolution of the scholarly interpretation of Ukrainian-Turkish relations – from descriptive accounts of the establishment of diplomatic contacts in the 1990s to modern interdisciplinary interpretations encompassing political, security, economic, and humanitarian dimensions. Contemporary historiography is characterized by significant thematic expansion, the introduction of new methodological approaches, and increased attention to the regional and global contexts of interstate interaction, allowing Ukrainian-Turkish partnership to be considered as part of broader geopolitical processes in the Black Sea region. Significant contributions to the field have been made by both Ukrainian and foreign scholars, who have proposed diverse interpretative models – from concepts of strategic partnership and regional cooperation to critical assessments of Ankara’s pragmatic balancing in relations with the Russian Federation. At the same time, the analysis of existing scholarly literature reveals a certain fragmentation of knowledge manifested in the predominance of sectoral studies over comprehensive historical syntheses, insufficient integration of political, economic, and humanitarian aspects within a unified analytical approach, and limited attention to the long-term dynamics of bilateral relations within the 1991–2021 timeframe. Most works focus on particular crisis stages or thematic segments of cooperation, complicating the formation of a holistic understanding of the evolution of the partnership. In this context, the dissertation seeks to fill the identified gaps through a systematic analysis of historiographical approaches and a comprehensive examination of the transformations of Ukrainian-Turkish partnership in the political, security, economic, and humanitarian spheres. The involved corpus of sources represents an integral, systematically structured body of official international legal documentation that provides appropriate heuristic opportunities for a comprehensive study of the evolution of Ukrainian–Turkish interstate relations in 1991–2021. Its internal classification makes it possible to distinguish a number of functional and thematic segments – political-diplomatic, security and defense, economic, transport and energy, scientific and technological, and humanitarian – which reflect the multidimensional nature of cooperation and the gradual institutionalization of the strategic partnership. The body of sources is characterized by a high degree of official status, normative clarity, and factual verifiability, enabling the reconstruction of the mechanisms underlying the formulation and implementation of foreign policy, the institutional forms of cooperation, and the practical outcomes of bilateral interaction. A comprehensive analysis of these documents makes it possible to trace the transformation of Ukrainian-Turkish relations – from the stage of establishing diplomatic contacts and forming the basic contractual and legal framework in the 1990s to the development of deepened sectoral cooperation and the consolidation of a strategic partnership in the twenty-first century. The theoretical and methodological foundations of the study are based on analytical works by domestic and foreign scholars, as well as the principles of historicism and objectivity, and a wide range of general scientific and specialized historical methods and approaches. Systemic, comparative, and historical-comparative approaches were applied, along with elements of sociological analysis, economic and political statistics, and methods of content and discourse analysis. The application of these methods ensured an objective study of the main stages in the development of bilateral relations, revealing their specific features, priority directions, dynamics, and prospects for the formation of a strategic partnership. Опис: Захист відбувся : 14 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40821 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40806 Назва: Часопис «Руслан» у суспільному, соціально- економічному та культурно-освітньому житті Галичини (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Автори: Сиротюк, Назар Васильович; Syrotiuk, N. V. Короткий огляд (реферат): У дисертаційній роботі проведено комплексне дослідження діяльності часопису «Руслан» наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Досліджено ступінь вивчення наукової проблеми в історіографії, стан джерельної бази, теоретико-методологічні засади й відповідний інструментарій роботи. Подано розгорнутий історіографічний аналіз, який охоплює як доробок українських, так і зарубіжних дослідників. Простежено, як змінювалися оцінки значення «Руслана»: від радянської історіографії, де наголос робився на його «буржуазному» характері та підпорядкуванні інтересам народовців, до сучасних праць, що трактують видання як важливий майданчик ідейних дискусій та каталізатор формування національної ідентичності. Особлива увага приділена працям, що висвітлюють функціонування української преси в контексті політичної культури Галичини, розвитку громадянського суспільства та ідейної боротьби між народовцями і москвофілами. Детально охарактеризовано джерельну базу дослідження. Центральне місце займають самі матеріали «Руслана» – редакційні статті, публіцистика, кореспонденції, огляди та дискусії, які дозволяють реконструювати суспільно-політичні й культурні пріоритети видання. Доповнюють картину епістолярна спадщина сучасників, що дає змогу простежити сприйняття «Руслана» в інтелігентських колах. Важливу групу джерел становлять інші українські періодичні видання («Діло», «Буковина»), які відображають полеміку довкола часопису та демонструють різні погляди на актуальні суспільно-політичні питання. Обґрунтовано методологічну основу дослідження. Використано принципи історизму, системного підходу та міждисциплінарності, що дозволяють комплексно проаналізувати функції часопису як політичного, культурного й освітнього явища. Значне місце посідають методи контент- аналізу та дискурс-аналізу для виявлення домінант у риториці «Руслана», а також просопографічний підхід, який уможливлює створення колективного портрета його авторів та читачів. Порівняльний аналіз із іншими галицькими часописами дав змогу виявити специфіку «Руслана» у ширшому контексті української журналістики. Другий розділ дисертації присвячений аналізу процесу становлення часопису «Руслан», його організаційній побудові та еволюції редакційної політики в умовах динамічних суспільно-політичних трансформацій Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст. У дослідженні простежено передумови виникнення видання, зокрема потребу українського громадсько-політичного середовища у власному щоденному органі, здатному відображати позицію народовського руху, консолідувати українську інтелігенцію та формувати громадську думку. Висвітлено соціально-політичний контекст заснування «Руслана», зокрема конкуренцію з іншими українськими та польськими виданнями, а також значення підтримки з боку провідних діячів народовецького табору. У центрі уваги перебуває аналіз організаційної структури часопису: редакційний склад, фінансові механізми утримання, система передплати, коло авторів і кореспондентів. Визначено роль ключових постатей, які задавали інтелектуальний і політичний вектор газети, а також окреслено їх вплив на зміст і тональність публікацій. Показано, що «Руслан» поєднував функції інформаційного ресурсу та ідеологічного рупора, водночас залишаючись ареною для дискусій усередині українського суспільства. Особливу увагу приділено механізмам взаємодії редакції з читачами, які сприяли залученню ширшої громадськості до вироблення політичних і культурних пріоритетів.; The dissertation presents a comprehensive study of the activities of the periodical «Ruslan» in the late 19th and early 20th centuries. It examines the historiography of the problem, the state of the source base, theoretical and methodological foundations, and the analytical tools employed. A detailed historiographical analysis encompasses both Ukrainian and foreign scholarship. The study traces how interpretations of «Ruslan» have evolved – from Soviet historiography, which emphasized its «bourgeois» character and subordination to the Narodovtsi movement, to contemporary studies viewing it as an important platform for ideological debate and a catalyst in shaping national identity. Particular attention is paid to works examining the functioning of the Ukrainian press in the context of Halychyna’s political culture, the development of civil society, and the ideological struggle between Narodovtsi and Moscophiles. The research provides a detailed characterization of the source base. Central to it are the materials of «Ruslan» itself – editorials, journalism, correspondence, reviews, and debates – which allow reconstruction of the newspaper’s sociopolitical and cultural priorities. Supplementary sources include the correspondence of contemporaries, revealing how «Ruslan» was perceived within the Ukrainian intelligentsia. Other Ukrainian periodicals («Dilo», «Bukovyna») are analyzed as comparative sources, reflecting polemics surrounding «Ruslan» and offering diverse perspectives on the pressing socio-political issues of the time. The methodological foundation of the research is based on the principles of historicism, a systemic approach, and interdisciplinarity, which together allow for a holistic analysis of the periodical as a political, cultural, and educational phenomenon. Methods of content and discourse analysis are applied to identify dominant rhetorical trends in «Ruslan», while the prosopographical approach helps to construct a collective portrait of its authors and readers. Comparative analysis with other Galician newspapers reveals the specific features that distinguished «Ruslan» within the broader landscape of Ukrainian journalism.The second chapter explores the origins, organizational structure, and editorial evolution of «Ruslan» amid the socio-political transformations of late 19th–early 20th century Halychyna. The study highlights the prerequisites for its founding – the need of the Ukrainian public and political environment for a daily organ capable of expressing the Narodovtsi position, consolidating the Ukrainian intelligentsia, and shaping public opinion. The socio-political context of its establishment, competition with other Ukrainian and Polish newspapers, and support from leading Narodovtsi figures are analyzed in detail. Special attention is given to the editorial composition, financial mechanisms, subscription system, and the network of contributors and correspondents. The research identifies the key individuals who determined the intellectual and political orientation of the publication and shaped its tone and content. «Ruslan» is shown to have combined the functions of an informational resource and an ideological platform, while simultaneously serving as a forum for internal debates within Ukrainian society. The interaction between the editorial board and its readership is examined as a mechanism for engaging the public in shaping political and cultural priorities. Опис: Захист відбувся : 12 травня 2026 р. об 11:00 год, 24 аудиторія (головний корпус). Онлайн-трансляція захисту на офіційному ютуб каналі університету Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40806 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40180 Назва: Людський фактор у харчовій промисловості Правобережної України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Автори: Мурмила, Наталія Іванівна; Murmyla, N. I. Короткий огляд (реферат): У дисертаційній роботі здійснено комплексне дослідження людського фактора на території Правобережної України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У першому розділі проаналізовано історіографічну базу із досліджуваної проблематики, доведено, що людський фактор вивчався лише в загальному контексті соціально-економічного розвитку українських земель у пореформений період. Є декілька праць, які торкаються окремих аспектів цієї проблеми у Київській, Подільській та Волинській губерніях, але, здебільшого, вони є фрагментарними та узагальненими. Історіографічну базу дослідження умовно класифіковано на три основні категорії: 1) праці дослідників періоду до встановлення радянської влади; 2) історіографія радянського періоду; 3) дослідження сучасних науковців. З’ясовано, що кожна з цих груп має свої особливості методологічного підходу. Праці, написані в епоху Російської імперії, здебільшого, мають описовий характер: у них рідко зустрічається глибокий аналіз подій, або процесів –подається загальна картина без критичного осмислення. Водночас, ці дослідження стали відправною точкою у вивченні ролі людського чинника в Правобережній Україні. У них зібрано важливі статистичні дані, які були використані в цьому дослідженні. Огляд радянської історіографії показав, що для науковців цього періоду характерна як методологічна обмеженість, так і ідеологічна упередженість. Зокрема, вони суттєво перебільшували значення промислових робітників у розвитку суспільства того часу. Із здобуттям Україною незалежності у 1991 році розпочався новий етап вивчення промислового розвитку країни в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття. З’являється ряд праць, які висвітлюють маловідомі аспекти соціально-економічного розвитку українських земель у пореформений період. Зростає також інтерес до вивчення родин підприємців та їхньої меценатської діяльності. Попри наявні обставини, питання впливу людського чинника в межах Київської, Подільської та Волинської губерній досі не було всебічно та комплексно проаналізовано в рамках окремого історичного дослідження. У дослідженні проаналізовано стан харчової промисловості Київської, Волинської та Подільської губерній. З’ясовано, що в цей період спостерігалося активне зростання таких галузей, як борошномельна, винокурна та цукрова. Відзначено збільшення кількості підприємств і зростання вартості їхньої продукції. Цю динаміку підтверджують статистичні матеріали, наведені окремо для кожної губернії Правобережної України. Особливу увагу приділено умовам праці, кваліфікаційному складу робітників, гендерному аспекту участі жінок у виробничих процесах, ролі інженерно-технічного персоналу, а також впливу міграційних процесів на формування робочої сили. У роботі на основі архівних джерел, статистичних звітів, матеріалів губернських земств та публіцистики висвітлено трансформації трудових відносин у контексті індустріалізації регіону. З’ясовано, як людський капітал сприяв модернізації харчового виробництва та як соціальні проблеми – низький рівень оплати, відсутність соціального захисту, недостатня механізація –гальмували його розвиток. Наукова новизна дисертації полягає у всебічному розкритті взаємозв’язку між трудовими ресурсами та індустріальним розвитком харчової галузі на прикладі Правобережної України, що дозволяє глибше осмислити як регіональні особливості, так і загальноімперські тенденції доби, а також внесок родин Симиренків, Яхненків та Терещенків у становленні підприємництва. У досліджуваний період простежується активний процес переходу до капіталістичних форм господарювання в промисловості. Втім, через сукупність причин – зокрема, економічну нестабільність Російської імперії, орієнтацію державної політики на залучення іноземних фінансових ресурсів замість сировини чи обладнання, а також нестачу національного капіталу – уряд був змушений звертатися до закордонних інвесторів. Найбільш помітну роль у цьому відігравали підприємці з Франції, Бельгії та Великої Британії. Залучення іноземного капіталу мало суперечливі наслідки: з одного боку, воно сприяло технологічному зростанню і пожвавленню промислового виробництва, а з іншого – закріплювало економічну залежність та посилювало експлуатаційний характер використання ресурсів українських територій. У дослідженні окрему увагу приділено процесу становлення робітничого класу в харчовій промисловості. З’ясовано, що до складу цієї професійної групи входили особи з числа колишніх кріпаків, сільських і міських ремісників, а також кустарів. Встановлено, що на підприємствах, зокрема, млинах, серйозно ставилися до питань охорони праці. Це було зумовлено широким застосуванням складного обладнання, включно з паровими двигунами, для роботи з якими необхідно було мати базові технічні знання та дотримуватися правил безпеки. Дослідження засвідчує, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття відбувався інтенсивний процес становлення підприємницького прошарку. Після запровадження ліберальних реформ 1860-х років право займатися підприємництвом отримали представники різних соціальних груп. Найактивніше цю можливість використовували особи, які мали стартовий капітал і змогли інвестувати його у власне виробництво. Насамперед мова йде про купців і поміщиків. У національному складі підприємців Правобережної України переважали євреї, росіяни та поляки. Станом на 1872 рік у Подільській губернії спостерігалася помітна диспропорція у власності на промислові об'єкти. Більшість фабрик і заводів належала російським, єврейським та іноземним підприємцям. Особливо яскраво це проявлялося у винокурній галузі, де євреям належало три чверті всіх заводів, тоді як на долю дворян, російських купців та місцевих власників припадала лише одна четверта частина. Суконні фабрики контролювалися іноземцями. Подібна структура власності могла негативно позначатися на економічному розвитку губернії, обмежуючи можливості місцевого підприємництва. У Подільській губернії, за повідомленням старшого фабричного інспектора, з 52 діючих у 1899 р. цукрових заводів у руках євреїв знаходилася в одноосібному володінні та таких, що контролювалися ними – 14, у росіян – 8, поляків – 11, іноземців – 2. На противагу Подільській у Київській губернії панівне місце посідали росіяни (20 заводів), хоч тут були такі великі промисловці-поляки, як і Браницькі (6 заводів), Потоцькі (2), українці Терещенки (2) і Симиренко (1). Загалом, із 148 цукрових підприємств, що діяли у найбільшому цукровому районі імперії – правобережжі, на початку ХХ ст. 44 належали російським власникам, 63 – полякам і 33 євреям. У дослідженні висвітлюється життєвий шлях і досягнення представників родини Симиренків, а також їхній визначальний внесок у формування підприємницького середовища Правобережної України. Симиренки були родом із кріпаків, однак, зуміли стати видатними промисловцями – насамперед у галузі цукроваріння й машинобудування. Їхня діяльність сприяла технічному оновленню аграрного сектору, адже саме вони створили перший в Україні паровий завод із переробки цукрових буряків на пісково-рафінадний цукор. Компанія «Брати Яхненки – Симиренко» зробила значний внесок у розвиток судноплавства та інженерного виробництва в Україні: виготовлене ними обладнання стало важливим технологічним фундаментом вітчизняної промисловості. Особливо варто згадати пароплави «Українець» і «Святослав», які першими в імперії вийшли на воду під українським управлінням. Їхні підприємства відзначалися новаторськими підходами до умов праці – зокрема, запровадженням демократичного стилю керування. Особливу увагу родина приділяла соціальній сфері: для працівників створювалося ціле промислове поселення з розвиненою інфраструктурою – медичними закладами, магазинами, театром, бібліотекою та безкоштовними школами.; The dissertation presents a comprehensive study of the human factor in the territory of Right-Bank Ukraine in the second half of the nineteenth and the early twentieth centuries. The first chapter analyzes the existing historiographical base on the researched problem. The analysis demonstrates that the human factor has been studied only within the general context of the socio-economic development of Ukrainian lands in the post-reform period. There are several works that address certain aspects of this issue in the Kyiv, Podilia, and Volhynia provinces; however, most of them are fragmentary and generalized in nature. The historiographical foundation of the research can be conditionally classified into three main categories: 1) works by scholars of the pre-Soviet period; 2) Soviet-era historiography; 3) studies by contemporary researchers. It has been established that each of these groups is characterized by specific methodological approaches. Works produced during the era of the Russian Empire are predominantly descriptive in nature; they rarely contain in-depth analyses of events or processes and usually present a general overview without critical interpretation. At the same time, these studies became a starting point for investigating the role of the human factor in Right-Bank Ukraine. They contain valuable statistical data that have been used in this research. A review of Soviet historiography has shown that scholars of this period were characterized by both methodological limitations and ideological bias. In particular, they significantly exaggerated the role of industrial workers in the development of society at that time. With Ukraine gaining independence in 1991, a new stage in the study of the country’s industrial development in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries began. A number of works appeared that shed light on previously little-known aspects of the socio-economic development of Ukrainian lands in the post-reform period. Interest in the study of entrepreneurial families and their philanthropic activities also increased. Despite these developments, the issue of the influence of the human factor within the Kyiv, Podilia, and Volhynia provinces has not yet been comprehensively and systematically analyzed within a separate historical study. The research analyzes the state of the food industry in the Kyiv, Volhynia, and Podilia provinces on the eve of the First World War. It has been established that during this period there was active growth in such branches as flour milling, distilling, and sugar production. An increase in the number of enterprises and the value of their output was recorded. This dynamic is confirmed by statistical materials presented separately for each province of Right-Bank Ukraine. Special attention is paid to working conditions, the qualification structure of workers, the gender aspect of women’s participation in production processes, the role of engineering and technical personnel, as well as the impact of migration processes on the formation of the workforce. Based on archival sources, statistical reports, materials of provincial zemstvos, and publicistic writings, the dissertation highlights transformations in labor relations in the context of the region’s industrialization. It is shown how human capital contributed to the modernization of food production and how social problems—low wages, lack of social protection, and insufficient mechanization—hindered its development. The scientific novelty of the dissertation lies in a comprehensive disclosure of the relationship between labor resources and the industrial development of the food industry using the example of Right-Bank Ukraine. This approach allows for a deeper understanding of both regional features and empire-wide trends of the period, as well as the contribution of the Simyrenko, Yakhnenko, and Tereshchenko families to the formation of entrepreneurship. During the studied period, an active transition to capitalist forms of industrial management can be observed. However, due to a combination of factors—economic instability within the Russian Empire, state policy oriented toward attracting foreign financial resources rather than raw materials or equipment, and a shortage of national capital–the government was forced to turn to foreign investors. Entrepreneurs from France, Belgium, and Great Britain played the most significant role in this process. The attraction of foreign capital had contradictory consequences: on the one hand, it stimulated technological growth and industrial expansion; on the other hand, it entrenched economic dependence and intensified the exploitative use of the resources of Ukrainian territories. The research devotes particular attention to the formation of the workforce in the food industry. It has been established that this professional group consisted mainly of former serfs, rural and urban artisans, and handicraftsmen. At the same time, it was found that enterprises–especially mills–paid serious attention to occupational safety issues. This was due to the widespread use of complex equipment, including steam engines, which required basic technical knowledge and strict adherence to safety regulations. The study demonstrates that in the second half of the nineteenth and early twentieth centuries, an intensive process of forming an entrepreneurial stratum took place. Following the liberal reforms of the 1860s, representatives of various social groups gained the right to engage in entrepreneurship. Those who possessed initial capital and were able to invest it in their own production were the most active in using this opportunity–primarily merchants and landowners. In the national composition of entrepreneurs in Right-Bank Ukraine, Jews, Russians, and Poles predominated. As of 1872, a significant imbalance in ownership of industrial facilities was observed in the Podilia province. The majority of factories and plants belonged to Russian, Jewish, and foreign entrepreneurs. This was particularly evident in the distilling industry, where Jews owned three-quarters of all distilleries, while nobles, Russian merchants, and local owners accounted for only one-quarter. Cloth factories were almost entirely controlled by foreigners. Such an ownership structure could negatively affect the province’s economic development by limiting opportunities for local entrepreneurship.According to the senior factory inspector, in the Podilia province in 1899, of the 52 operating sugar factories, 14 were solely owned or controlled by Jews, 8 by Russians, 11 by Poles, and 2 by foreigners. In contrast, in the Kyiv province, Russians held a dominant position (20 factories), although major Polish industrialists such as the Branicki family (6 factories) and the Potocki family (2), as well as Ukrainian entrepreneurs–the Tereshchenko family (2) and Simyrenko (1)–were also present. Overall, of the 148 sugar enterprises operating in the largest sugar-producing region of the empire–Right-Bank Ukraine–at the beginning of the twentieth century, 44 belonged to Russian owners, 63 to Poles, and 33 to Jews. The dissertation highlights the life paths and achievements of members of the Simyrenko family and their decisive contribution to shaping the entrepreneurial environment of Right-Bank Ukraine. Originating from serfs, the Simyrenkos became prominent industrialists, particularly in sugar production and machine building. Their activities contributed to the technical modernization of the agricultural sector, as they established the first steam-powered sugar beet processing plant in Ukraine producing granulated and refined sugar. The company «Yakhnenko Brothers and Simyrenko» made a significant contribution to the development of navigation and engineering production in Ukraine; the equipment they manufactured became an important technological foundation for domestic industry. Special mention should be made of the steamships Ukrainets and Sviatoslav, which were the first in the empire to operate under Ukrainian management. Their enterprises were distinguished by innovative approaches to working conditions, including the introduction of a democratic management style. The family paid particular attention to social infrastructure: entire industrial settlements were created for workers, featuring medical facilities, shops, a theater, a library, and free schools. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/40180 2026-01-01T00:00:00Z