http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/8651 Fri, 25 Sep 2026 04:09:19 GMT 2026-09-25T04:09:19Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42733 Назва: Міф «Великої Вітчизняної війни» в українській меморіальній політиці: історіографія проблеми Автори: Куций, Іван Петрович Короткий огляд (реферат): У статті здійснено історіографічний аналіз ґенези українських наукових уявлень про політику пам’яті України стосовно німецько-радянської війни 1941–1945 років. У центрі уваги знаходяться рефлексії вчених стосовно радянського міфу про «Велику Вітчизняну війну». У статті розглянуто ключові праці українських дослідників, що аналізують політизацію та інструменталізацію пам’яті про війну. Актуальність теми визначається високою динамікою пам’ятєвих студій в українській соціогуманітаристиці й відповідною потребою класифікувати наявний корпус науково-дослідницьких текстів. Стаття систематизує основні напрями українських досліджень політики пам’яті про німецько-радянську війну, підкреслюючи її конфліктогенний потенціал та значення для формування національної ідентичності. Проаналізовані у статті автори в більшості сходяться на думці, що подолання «війни міфів» можливе лише через багатовимірне й раціональне осмислення минулого, яке враховує різні досвіди та пам’яттєві традиції. Відзначено певну одноманістність в переліку досліджуваних аспектів. Спостережено, що більшість авторів зосереджуються на повторюваних тезах: пам'ять про війну як інструмент політичної легітимізації, тяглість радянської міфу «Великої Вітчизняної», відсутність єдиного наративу німецько-радянської війни, конфліктний потенціал конкуруючих образів війни, використання Росією цього образу як інструменту неоімперського впливу. У якості суб’єктів меморіальної політики проаналізовані насамперед вищі органи державної влади, набагато меншою мірою – органи місцевого самоврядування. Внесок політичних партій, суспільних рухів, ветеранських товариств, громадські організації, церковні конфесії, приватні активісти, історико-реконструкторський рух, мистецьких кіл досліджено ще дуже фрагментарно. Так само нерівномірно ця політика досліджується у регіональному та локальному вимірах.; The article provides a historiographical analysis of the genesis of Ukrainian scholarly perspectives on Ukraine’s memory policy regarding the German-Soviet War of 1941–1945. The focus centers on scholars' reflections regarding the Soviet myth of the "Great Patriotic War." The paper examines the key works of Ukrainian researchers who analyze the politicization and instrumentalization of war memory. The relevance of the topic is determined by the high dynamics of memory studies in Ukrainian humanities and social sciences, and the corresponding need to classify the existing body of research texts. The article systematizes the main directions of Ukrainian research on the memory politics of the German-Soviet War, highlighting its conflict-generating potential and its significance for the formation of national identity. The authors analyzed in the article mostly agree that overcoming the "war of myths" is possible only through a multidimensional and rational comprehension of the past, which takes into account various experiences and memory traditions. A certain uniformity in the list of investigated aspects is noted. It is observed that most authors focus on recurring theses: the memory of the war as an instrument of political legitimization, the continuity of the Soviet myth of the "Great Patriotic War," the lack of a unified narrative of the German-Soviet War, the conflict potential of competing images of the war, and Russia's use of this image as a tool of neo-imperial influence. The highest bodies of state power are analyzed primarily as the subjects of memorial policy, while local self-government bodies are examined to a much lesser extent. The contribution of political parties, social movements, veteran associations, non-governmental organizations, church denominations, private activists, the historical reenactment movement, and artistic circles has been studied only fragmentarily. Similarly, this policy is unevenly researched in regional and local dimensions. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42733 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42732 Назва: Соціально-політичні та економічні трансформації Квебеку в період «Тихої революції» (1960–1968 рр.) Автори: Костюк, Леся Володимирівна; Фік, Олексій Русланович Короткий огляд (реферат): Стаття присвячена комплексному аналізу соціально-політичних та економічних трансформацій у провінції Квебек протягом 1960–1968 рр., відомих в історіографії як «Тиха революція». У роботі досліджено перехід квебецького суспільства від традиціоналістської, клерикально-консервативної моделі до побудови модерної світської системи, заснованої на ідеях етатизму та соціального лібералізму. Ключову увагу приділено реформаторському курсу ліберального уряду Жана Лесажа, який став головним архітектором інституційних змін. Автори аналізують ключові напрями модернізації, зокрема реформу-вання системи освіти (секуляризація та запровадження безкоштовного навчання), охорони здоров’я, демократизацію виборчого права, оновлення цивільного й трудового законодавства, а також розбудову розгалуженої системи соціального захисту. В економічному контексті висвітлено процес націоналізації енергетичного сектору (створення корпорації «Гідроквебек») та формування потужного державного сектору під гаслом «Господарювати у власному домі». Доведено, що ці заходи забезпечили фінансову автономію провінції та зміцнили позиції фанкомовного населення в господарському житті регіону. Окремий акцент зроблено на трансформації суспільної свідомості та національної ідентичності франкофонів (мовне питання). Досліджено причини занепаду впливу католицької церкви, радикалізації молодіжних рухів, виокремлення квебецького студентства із загальноканадського контексту та створення Квебекської партії. Обґрунтовано, що «Тиха революція» стала каталізатором сучасного квебецького націоналізму, актуалізувавши питання суверенітету та статусу провінції в межах федерації. У висновках підкреслено, що результати реформ 1960-х років заклали фундамент сучасної моделі соціальної держави у Квебеку та досьогодні визначають вектор політичного дискурсу Канади.; The article is devoted to a comprehensive analysis of socio-political and economic transformations in the province of Quebec during 1960– 1968, known in historiography as the «Silent Revolution». The work examines the transition of Quebec society from a traditionalist, clerical-conservative model to the construction of a modern secular system based on the ideas of statism and social liberalism. Key attention is paid to the reformist course of the liberal government of Jean Lesage, who became the main architect of institutional changes. The authors analyze key areas of modernization, in particular, the reform of the education system (secularization and the introduction of free education), health care, the democratization of electoral law, the renewal of civil and labor legislation, as well as the development of an extensive system of social protection. In the economic context, the process of nationalization of the energy sector (creation of the Hydro-Québec corporation) and the formation of a powerful public sector under the slogan «Managing one's own home» is highlighted. It is proven that these measures ensured the financial autonomy of the province and strengthened the position of the French-speaking population in the economic life of the region. A special emphasis is placed on the transformation of public consciousness and national identity of Francophones (the language issue). The reasons for the decline in the influence of the Catholic Church, the radicalization of youth movements, the isolation of Quebec students from the all-Canadian context, and the creation of the Quebec Party are investigated. It is substantiated that the «Quiet Revolution» became the catalyst for modern Quebec nationalism, actualizing the issue of sovereignty and the status of the province within the federation. The conclusions emphasize that the results of the reforms of the 1960s laid the foundation for the modern model of the welfare state in Quebec and to this day determine the vector of Canada's political discourse. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42732 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42727 Назва: The Philosophy of War and Peace: Ethical Challenges of Armed Conflicts in the Twenty-First Century : Just War, Asymmetric Violence, and the Limits of Moral Reasoning Автори: Osypov, Dmytro; Bidzilya, Yuriy; Marushchak, Oleksandr; Petryshyn, Halyna; Kondratiuk, Liubov Короткий огляд (реферат): This paper explores whether a morally coherent philosophy of armed conflict remains viable in the twenty-first century. It is claimed that the crisis of just war theory is not only ethical nevertheless fundamentally epistemological, arising from the transformation of communication in contexts of hybrid and information warfare. The classical just war tradition, while still illuminating normatively, is not adequate conceptually after warfare turns asymmetric, hybrid, cybernetic and algorithmically mediated. Methodologically, the study brought analytical philosophy into dialogue with continental phenomenology and hermeneutic critique. Classical scholars such as Augustine, Aquinas, Grotius, Vattel, Walzer, McMahan, Levinas, Arendt, and Ricoeur were accessed. In constructive terms, Kant’s idea of perpetual peace and Gal-tung’s notion of structural violence are resorted in order to argue that peace must not be understood as a passive ab-sence of hostilities but as an active praxis, which is normatively grounded. Contemporary scholars’ thoughts concerning the philosophical-political and philosophicallegal aspects of information warfare are as well included in order to demonstrate how communication itself has become an op-erational domain of conflict. The article concludes that ethical inquiry must move beyond justifications of violence to a philosophy of peace based on the reconstruc-tion of communicative and epistemological conditions. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42727 2026-01-01T00:00:00Z http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42723 Назва: Гейміфікація мистецької освіти як інструмент залучення молоді до вивчення історії класичного живопису Автори: Піщанська, Вікторія Миколаївна; Кондратюк, Любов Романівна; Спасскова, Олена Павлівна Короткий огляд (реферат): Актуальність дослідження зумовлена трансформацією освітнього середовища в умовах цифровізації та зниженням інтересу молоді до системного вивчення історії класичного живопису, що потребує пошуку ефективних педагогічних інструментів підвищення залученості та якості засвоєння мистецького матеріалу. У цьому контексті особливого значення набуває гейміфікація як засіб поєднання навчального змісту з інтерактивними форматами освітньої взаємодії. Метою статті є теоретичне обґрунтування та визначення практичних можливостей застосування гейміфікації в мистецькій освіті як інструменту активізації інтересу молоді до вивчення історії класичного живопису. Методи дослідження базуються на використанні теоретичного узагальнення, аналізу та синтезу наукових джерел, структурно-функціонального підходу, а також логіко-аналітичного моделювання для визначення взаємозв’язків між гейміфікаційними механіками та освітніми результатами. У результаті дослідження проаналізовано сутність гейміфікації у мистецькій освіті та її функціональні можливості у формуванні пізнавального інтересу. Виявлено особливості сприйняття історико-мистецького контенту молоддю в цифровому середовищі, зокрема фрагментарність, візуальну домінанту та інтерактивну залежність. Обґрунтовано педагогічні підходи до інтеграції гейміфікаційних елементів у навчальний процес. Встановлено ключові наукові та практичні проблеми, серед яких ризик спрощення змісту, фрагментація знань, домінування зовнішньої мотивації та методична неврегульованість впровадження.Висновки. Доведено, що ефективність гейміфікації забезпечується за умов її системної інтеграції у навчальний процес, поєднання мотиваційних та аналітичних компонентів, а також використання адаптивних і рефлексивних механізмів навчання.Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням стандартизованих підходів до оцінювання ефективності гейміфікації, емпіричною перевіркою її впливу на глибину засвоєння мистецького матеріалу та дослідженням довгострокових ефектів у формуванні навчальної автономії та естетичної культури здобувачів освіти.; Abstract. The relevance of the study is determined by the transformation of the educational environment under conditions of digitalization and the declining interest of young people in the systematic study of the history of classical painting, which necessitates the search for effective pedagogical tools to enhance engagement and improve the quality of mastering artistic content. In this context, gamification acquires particular significance as a means of integrating educational content with interactive formats of learning interaction.The purposeof the article is to theoretically substantiate and determine the practical possibilities of applying gamification in art education as a tool for increasing youth engagement in the study of the history of classical painting.The research methods are based on theoretical generalization, analysis and synthesis of scientific sources, a structural-functional approach, as well as logical-analytical modeling to identify the relationships between gamification mechanisms and educational outcomes. Results. The study analyzes the essence of gamification in art education and its functional potential in shaping cognitive interest. The peculiarities of young people’s perception of historical and artistic content in a digital environment are identified, including fragmentation, visual dominance, and interactive dependence. Pedagogical approaches to integrating gamification elements into the educational process are substantiated. Key scientific and practical problems are revealed, including the risk of content simplification, fragmentation of knowledge, dominance of external motivation, and methodological inconsistency of implementation.Conclusions. It is proven that the effectiveness of gamification is ensured through its systemic integration into the educational process, the combination of motivational and analytical components, and the use of adaptive and reflective learning mechanisms. Prospects for further research are associated with the development of standardized approaches to evaluating the effectiveness of gamification, empirical verification of its impact on the depth of mastering artistic content, and the study of its long-term effects on the formation of learners’ autonomy and aesthetic culture. Thu, 01 Jan 2026 00:00:00 GMT http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/42723 2026-01-01T00:00:00Z