Скоморохи — альтернативний стиль життя жонґлерівсередньовічної та ранньомодерної України

Abstract

Анотація. У статті досліджується українська версія загальноєвропейської культури жонґлерів —мандрівних виконавців і артистів, — скомороство. Скоморохи (інші назви: глумці, гудці,ігрцітощо) виконували значущу функцію в народних обрядових практиках (зберігаючи елементи дохристиянського язичництва). Водночас вони сформували характеристики закритого соціального об’єднання, гільдії професійних музик і розважальників. У цій ролі їх знали як при дворах аристократії, так і на площахміст. Епоха Середньовіччя знала декілька всеєвропейських феноменів інтелектуального та артистичного спрямування, зокрема університетську субкультуру інтелектуалів Високого Середньовіччя, поетичну творчість ваґантів та трубадурів, лицарську куртуазну традицію та ін. Ці культурні явища відрізнялися переважно регіональною специфікою та місцевим забарвленням. Відповідно, жонґлери, шпільмани, менестрелі, куґлярі та скоморохи представляють регіональні версії єдиної артистичної мандрівної субкультури. Ця субкультура становила елемент народної сміхової традиції, проте разом з тим збагачувала лицарську куртуазну придворну культуру. На українських землях перші прояви скомороства згадані при княжих дворах від ХІ ст., проте основне функціонування скоморохів зафіксоване на міських площах, у сільській місцевості та в безперервних мандрах до XVII ст., при цьому на периферійних територіях це явище могло тривати й довше. Українські скоморохи фіксуються також за межами країни, від Литви та Польщі до німецьких земель і навіть Італії. Скомороша традиція знаходить своє продовження в культурі мандрівних музик епохи Бароко —кобзарів та бандуристів, а також у культурі мандрованих дяків. Певні аспекти театральності скомороства трансформувалися в народні театральні форми різдвяного вертепу та родинно-обрядової практики, а також у народнугумористичнутрадицію. У Московії існував власний відмінний варіант скомороства, який унаслідок деспотичного правління та замкнутого характеру суспільства деградував до контрольованого блазенства. Українське скомороство залишило сліди як у топонімії, так і в антропонімах.

Abstract.The article examines the Ukrainian version of the pan-European culture of minstrels (in French: jongleurs) —itinerant musicians and actors —skomorokhy. Skomorokhy (also: hlumtsi, hudtsi, ihrtsi etc) played an important role in folk rituals (preserving the features of pagan pre-Christian culture). In addition, they acquired the features of a closed group, a corporation of professional musicians and entertainers. In this capacity, they were known both in aristocratic houses and on city squares. There were several medieval pan-European phenomena of an intellectual and artistic nature, such as the university subculture of intellectuals of the High Middle Ages, the poetry of goliards and troubadours, chivalrous courtly culture, etc. These phenomena could differ only in local color and local traditions. Thus, jongleurs, spielmann, minstrels, kuglarze and skomorokhy are local versions of one traveling artistic subculture. It was part of the folk laughing culture, but at the same time it contributed its share to the courtly and chivalric culture. In Ukraine, the first germs of skomorokhy were recorded precisely at the princely court from the 11th century, however, the main existence of skomorokhy is recorded in the squares of cities, in villages, and in constant wanderings until the 17th century, and on the periphery the phenomenon could have existed longer. Natives of Ukraine, skomorokhy are also recorded abroad, from Lithuania and Poland to Germany and Italy. The skomorokh tradition is interrupted by the culture of itinerant musicians of the Baroque era —the kobzars and bandurists, as well as by the culture of itinerant deacons. Certain elements of the theatricality of skomorokhy were transformed into folk performances of the Christmas nativity scene and family rituals and in folk humorous culture. In Muscovy, there was a distinct version of skomorokhi, which, due to despotic rule and closed society, degenerated into controlled clowning. Ukrainian skomorokhy left its mark both in toponymy and in anthroponymy.