Міф «Великої Вітчизняної війни» в українській меморіальній політиці: історіографія проблеми

Abstract

У статті здійснено історіографічний аналіз ґенези українських наукових уявлень про політику пам’яті України стосовно німецько-радянської війни 1941–1945 років. У центрі уваги знаходяться рефлексії вчених стосовно радянського міфу про «Велику Вітчизняну війну». У статті розглянуто ключові праці українських дослідників, що аналізують політизацію та інструменталізацію пам’яті про війну. Актуальність теми визначається високою динамікою пам’ятєвих студій в українській соціогуманітаристиці й відповідною потребою класифікувати наявний корпус науково-дослідницьких текстів. Стаття систематизує основні напрями українських досліджень політики пам’яті про німецько-радянську війну, підкреслюючи її конфліктогенний потенціал та значення для формування національної ідентичності. Проаналізовані у статті автори в більшості сходяться на думці, що подолання «війни міфів» можливе лише через багатовимірне й раціональне осмислення минулого, яке враховує різні досвіди та пам’яттєві традиції. Відзначено певну одноманістність в переліку досліджуваних аспектів. Спостережено, що більшість авторів зосереджуються на повторюваних тезах: пам'ять про війну як інструмент політичної легітимізації, тяглість радянської міфу «Великої Вітчизняної», відсутність єдиного наративу німецько-радянської війни, конфліктний потенціал конкуруючих образів війни, використання Росією цього образу як інструменту неоімперського впливу. У якості суб’єктів меморіальної політики проаналізовані насамперед вищі органи державної влади, набагато меншою мірою – органи місцевого самоврядування. Внесок політичних партій, суспільних рухів, ветеранських товариств, громадські організації, церковні конфесії, приватні активісти, історико-реконструкторський рух, мистецьких кіл досліджено ще дуже фрагментарно. Так само нерівномірно ця політика досліджується у регіональному та локальному вимірах.

The article provides a historiographical analysis of the genesis of Ukrainian scholarly perspectives on Ukraine’s memory policy regarding the German-Soviet War of 1941–1945. The focus centers on scholars' reflections regarding the Soviet myth of the "Great Patriotic War." The paper examines the key works of Ukrainian researchers who analyze the politicization and instrumentalization of war memory. The relevance of the topic is determined by the high dynamics of memory studies in Ukrainian humanities and social sciences, and the corresponding need to classify the existing body of research texts. The article systematizes the main directions of Ukrainian research on the memory politics of the German-Soviet War, highlighting its conflict-generating potential and its significance for the formation of national identity. The authors analyzed in the article mostly agree that overcoming the "war of myths" is possible only through a multidimensional and rational comprehension of the past, which takes into account various experiences and memory traditions. A certain uniformity in the list of investigated aspects is noted. It is observed that most authors focus on recurring theses: the memory of the war as an instrument of political legitimization, the continuity of the Soviet myth of the "Great Patriotic War," the lack of a unified narrative of the German-Soviet War, the conflict potential of competing images of the war, and Russia's use of this image as a tool of neo-imperial influence. The highest bodies of state power are analyzed primarily as the subjects of memorial policy, while local self-government bodies are examined to a much lesser extent. The contribution of political parties, social movements, veteran associations, non-governmental organizations, church denominations, private activists, the historical reenactment movement, and artistic circles has been studied only fragmentarily. Similarly, this policy is unevenly researched in regional and local dimensions.