Особливості соціального супроводу демобілізованих ветеранів ЗСУ з порушеннями мобільності в умовах інклюзивного університету.

Abstract

У статті зроблено спробу окреслити та теоретично осмислити основні складові соціального супроводу демобілізованих ветеранів Збройних Сил України, які повертаються з війни з порушеннями мобільності й починають або продовжують навчання у ЗВО з інклюзивним середовищем. Уточненно поняття, якими послуговується ця проблематика, і на впорядкуванні потреб ветерана-здобувача вищої освіти за основними сферами повсякденного життя. Методологія роботи має комплексний характер: поєднано розбір чинних нормативно-правових актів у царині ветеранської політики та інклюзивної освіти в Україні, осмислення здобутків українських і закордонних науковців та практиків, які працюють у полях соціальної роботи, психології, педагогіки та реабілітології, а також ознайомлення з рамковими документами Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо реабілітації. Новизна дослідження полягає у тому, що, спираючись на зіставлення теоретичних та нормативних джерел, запропоновано власну модель соціального супроводу ветеранів з порушеннями мобільності в умовах інклюзивного університету. У межах моделі виокремлено й схарактеризовано п'ять базових складників супроводу: організаційно-адаптаційний, психосоціальний, навчально-методичний, фізично-інфраструктурний та кар'єрно-інтеграційний. Показано, як ці складники взаємно зумовлюють один одного у процесі повернення ветерана-здобувача вищої освіти до освітнього середовища. Показано, що дієвість супроводу ветеранів з порушеннями мобільності в умовах інклюзивного університету залежить насамперед від того, наскільки скоординовано працюють різні відомства, чи залучено мультидисциплінарні команди і чи вдається підібрати індивідуальний підхід до кожного ветерана-здобувача вищої освіти. Аргументовано думку про те, що супровід варто мислити як цілісну, а не як просто складену з окремих частин діяльність, у якій усі п'ять компонентів запропонованої моделі реалізуються паралельно. Практичні поради зорієнтовано на те, щоб удосконалити діяльність щодо соціального супроводу університету з урахуванням того, чого справді потребують демобілізовані захисники.

The purpose of the study is to identify and theoretically substantiate the key components of social support for demobilized veterans of the Armed Forces of Ukraine who have mobility impairments during their studies in higher education institutions with an inclusive environment. Particular attention is paid to clarifying the conceptual apparatus of the problem and systematizing the needs of a veteran-student across the main dimensions of life activity. Research methodology is based on an integrated approach combining the analysis of current regulatory documents in the field of veteran policy and inclusive education of Ukraine, the generalization of conceptual developments of domestic and foreign researchers in the fields of social work, inclusive pedagogy, and rehabilitation, as well as the study of international framework documents of the World Health Organization on rehabilitation. Methods of theoretical analysis, synthesis, comparison, classification, and modeling were used. Scientific novelty of the study lies in the fact that, based on the synthesis of theoretical and regulatory sources, the author's model of social support for demobilized veterans with mobility impairments in an inclusive university has been developed, which takes into account the specifics of combat trauma, psycho-emotional state, and the need for physical accessibility of the educational space. Five key components of such support have been identified and described: organizational-adaptive, psychosocial, educational-methodological, physical-infrastructural, and career-integration. Their interconnection and interdependence in the process of reintegration of a veteran-student into the educational environment have been substantiated. Conclusions. The study shows that how well social support works for veterans with mobility impairments studying at an inclusive university depends, above all, on three things: whether different departments actually manage to coordinate their efforts, whether multidisciplinary teams are brought into the process, and whether the approach taken is tailored to each particular veteran-student rather than applied as a one-size-fits-all scheme. It is proven that social support should be considered as an integrated rather than a summative activity, which involves the simultaneous implementation of all five components of the proposed model. Practical recommendations are aimed at improving the work of inclusive support services at universities, taking into account the needs of demobilized defenders.