Українсько-турецькі політичні відносини в сучасному історіографічному дискурсі

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз сучасного історіо-графічного дискурсу, присвяченого політичним відносинам між Україною та Турецькою Республікою в період від здобуття Україною незалежності до етапу повномасштабної російської агресії. Метою дослідження є виявлення ключових наукових підходів, концептуальних моделей і домінантних наративів у трактуванні еволюції двостороннього політичного діалогу. Методологічну основу роботи становлять принципи історизму, системності та наукової об’єктивності, а також методи історіографічного аналізу, проблемно-хронологічний і порівняльний підходи. У статті проаналізовано праці українських та зарубіжних дослідників, у яких простежується трансформація наукових оцінок українсько-ту-рецьких відносин – від оптимістичного дискурсу «стратегічного парт-нерства» 1990-х – початку 2010-х років до критично осмислених концепцій «балансування», «ситуативного союзу» та військово-політичного альянсу в умовах російсько-української війни. Особливу увагу приділено пробле-матиці безпеки Чорноморського регіону, впливу «російського фактора», ролі особистісної дипломатії лідерів держав, інституційних механізмів співпраці та військово-технічного партнерства як драйвера політичного зближення. Наукова новизна статті полягає у систематизації сучасних історіогра-фічних підходів із урахуванням зламів 2014 та 2022 років, що спричинили переосмислення ролі Туреччини у зовнішній політиці України – від регіонального партнера до ключового суб’єкта безпекової та посередницької дипломатії. У висновках обґрунтовано, що сучасна історіографія дедалі частіше розглядає українсько-турецькі політичні відносини як стратегічно важливий елемент регіональної та європейської безпеки, осмислення якого потребує міждисциплінарного та порівняльного підходів.

The article provides a comprehensive analysis of the contemporary historiographical discourse devoted to political relations between Ukraine and the Republic of Turkey from Ukraine’s independence to the period of Russia’s full-scale aggression. The aim of the study is to identify the key scholarly approaches, conceptual models, and dominant narratives used to interpret the evolution of bilateral political dialogue. The methodological framework is based on the principles of historicism, systemic analysis, and scholarly objectivity, as well as methods of historiographical analysis, problem-chronological, and comparative approaches. The article examines works by Ukrainian and foreign scholars that reflect the transformation of academic assessments of Ukrainian–Turkish relations–from the optimistic discourse of “strategic partnership” in the 1990s and early 2010s to critically reassessed concepts of “balancing,” “situational alliance,” and a military-political alliance in the context of the Russo-Ukrainian war. Particular attention is paid to Black Sea regional security issues, the impact of the “Russian factor,” the role of leaders’ personal diplomacy, institutional mechanisms of cooperation, and military-technical partnership as a key driver of political rapprochement. The scientific novelty of the article lies in the systematization of contemporary historiographical approaches with consideration of the critical turning points of 2014 and 2022, which led to a reassessment of Turkey’s role in Ukraine’s foreign policy–from a regional partner to a key actor in security and mediation diplomacy. The conclusions substantiate that contemporary historio-graphy increasingly views Ukrainian–Turkish political relations as a strategically important element of regional and European security, the study of which requires interdisciplinary and comparative approaches.