PHILOSOPHY AS A SPIRITUAL PRACTICE IN THE CONTEXT OF NOOSPHERIC DISCOURSE

Abstract

In the article, there is analyzed the spiritual and practical, as well as constructive potential of philosophy, based on the position of the problem field of the modern noospheric discourse as a sophic way of reality acquisition. The study has been focused on the sophic way of philosophizing as the one constituting the fundamental nature of philosophy, as well as making it possible for philosophy to retain its identity in the context of cultural and historic transformations. On this basis, the important aspects of the formation of noosphere thought were revealed, and the connection of the nature of philosophy with the formation of constitutive elements of the noosphere rationality was shown. Therefore, the nucleus of the project "homo noosphericus" is "homo philosophus", where the meaning of philosophy is the intellect rooted in the idea of humanity. The various tendencies of the noospheric discourse of both foreign and Ukrainian scholars are a modern form of philosophical comprehension of the problems of civilizational transformations and the search for future models, on the basis of overcoming the scientic and technocratic approach in the horizons of human constitution. In this context, there appears the actual rethinking of philosophy as a spiritual practice and as an integrative factor in the spiritual experience of humankind. Philosophy as a universal means of meaning comprehension carries a kind of codes of social and cultural processes decoding, but as spiritual practice, it contributes to the acquisition of spiritual stability in the world of deformed values, developing the ability to withstand the impersonal influence of social and cultural changes. The release of the potential of the universality of philosophy as an "open way of thinking", aimed at overcoming fragmentation of reality through self-assembling of a personality of the thinking subject, leads to augmenting of the heuristic potential of thinking. Thus, this in modern practices of philosophical knowledge is associated with overcoming "ontologization of thought constructs" and the one-dimensional rationality antinomy. Philosophy as a way, sophic by nature, of the world development, is manifested in the discourse of the ontology of a human being – "the representative of the higher potentials of the universe", the semantic interaction of which essentially states the internal unity with the world, the integration of a human being into the world as a whole, adequately realized in the noosphere need of the Logos, in a the particular noospheric mental ontology, as well as in the notion of "spiritual intelligence". Consequently, constructivism, synergy, communicative, universal, and sophic nature define philosophy as a spiritual practice; they are actualized by the noospheric stage of civilization development.

З позицій проблемного поля сучасного ноосферного дискурсу досліджено духовно-практичний та конструктивний потенціал філософії як софійного способу освоєння дійсності. Автори виходили з того, що софійність – не просто один зі способів філософування поряд з іншими, а становить глибинну природу філософії, яка дозволяє зберігати їй власну ідентичність у контексті культурно-історичних трансформацій. Виявлено важливі аспекти становлення ноосферного мислення та показано зв’язок природи філософії з формуванням конститутивних елементів ноосферної раціональності. А ядром проекту «homo noosphericus» постає «homo philosophus», де сенсом філософії постає розум, укорінений в ідеї людськості. Різноманітні тенденції ноосферного дискурсу як зарубіжного, так і українського, можна вважати сучасною формою філософського осмислення проблем цивілізаційних трансформацій і пошуку моделей майбутнього на ґрунті подолання сцієнтистсько-технократичного підходу в горизонті конституювання людського в людині. У цьому контексті вельми актуальним видається переосмислення філософії як духовної практики, як інтегративного чинника духовного досвіду людства. Філософія як універсальний спосіб осягнення смислу здійснює своєрідне розшифрування кодів соціокультурних процесів, а як духовна практика сприяє набуттю духовної стійкості у світі деформованих цінностей, розвиваючи здатність протистояти знеособлюючому впливові соціокультурних змін. Дослідження стратегій мислення у різних культурних практиках виявляють доконечність формування синтезуючих стратегій мислення як таких, що конституюють у соціокультурних контекстах форму раціональності, здатну до гармонізації смислового простору. Вивільнення потенціалу універсальності філософії як “відкритого мислення”, спрямованого на подолання фрагментації дійсності через самозбирання особистості мислячого суб’єкта, веде до нарощування його евристичного потенціалу. Філософія, як софійний за своєю природою спосіб освоєння світу, постає дискурсом онтології людини – “репрезентанта вищих потенцій світобудови”, смислова взаємодія якої з сутнім констатує внутрішню єдність зі світом, інтегрованість людини до світу як цілого, адекватно реалізуючись у ноосферній доконечності Логосу, в особливій ноосферній ментальній онтології та понятті “духовного інтелекту”. Отже, конструктивізм, синергізм, комунікативність, універсальність, софійність визначають філософію як духовну практику, актуалізуючись ноосферним етапом цивілізаційного розвитку.