Післядипломна освіта на Тернопільщині (друга половина 40-х рр. – кінець 1980-х рр. ХХ ст.)

Abstract

У дисертаційному дослідженні здійснено всебічний аналіз становлення та розвитку Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів. Проведено ретельний огляд наявної історіографічної бази з досліджуваної тематики, який засвідчив, що питання підвищення кваліфікації вчителів розглядалося переважно в загальному контексті створення подібних інститутів та з обмеженням на згадках про перших керівників установ. У наявних роботах діяльність інститутів висвітлюється переважно у період після Другої світової війни або подається в узагальненому вигляді. Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена відсутністю у вітчизняній та зарубіжній історіографії спеціалізованих праць, присвячених детальному аналізу документів із зазначеної тематики в окреслених хронологічних межах. У роботі здійснено критичний огляд наявного історіографічного доробку українських дослідників, що стосується теми, та введено до наукового обігу маловідомі документальні джерела з архівів. Ці матеріали, які раніше не використовувалися або вивчалися фрагментарно, стали основою дослідження. Аналіз архівних документів показав значний обсяг інформації особистісного, суспільного та професійного характеру, пов’язаної з діяльністю інституту. Зокрема, це стосується методичного забезпечення вчителів Тернопільської обл., впровадження нових форм навчальних занять, впливу партійної політики та ідеології на суспільство, соціального статусу методистів, а також їхнього фінансового й матеріального забезпечення. Актуальність обраної проблематики зумовлена тим, що вона досі не стала об’єктом окремого комплексного вивчення в наукових колах, що й підкреслює новизну дослідження. Враховуючи роль обласних інститутів удосконалення кваліфікації вчителів як важливих складових соціальних трансформацій в УРСР, дослідження набуває особливої значущості. Уперше в дисертації в історіографії комплексно досліджено місце інститутів удосконалення кваліфікації вчителів у системі освіти на прикладі Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів. У роботі доведено, що такі заклади спеціально створювали як інструмент контролю діючої влади над освітньою сферою. Особлива увага приділена аналізу матеріально-технічного забезпечення та кадрової підтримки освітян різних рівнів. У дослідженні розглянуто проблему забезпечення житлом педагогічних працівників, надання їм базових засобів, таких як одяг, взуття, канцелярське приладдя, підручники та наочні матеріали. Окремий акцент зроблено на питаннях ідеологічного впливу через засоби масової інформації та пропаганду. У межах курсів підвищення кваліфікації вчителям читали лекції на ідейно-політичні теми. Також організовувалися масові заходи за участі методистів інституту, скеровані на поширення радянських ідеологічних настанов. Видавалися постанови, накази та розпорядження для посилення контролю над радянізацією освітніх установ, що охоплювала й виховання молодого покоління. Заклади такого типу, у тому числі Тернопільський інститут удосконалення кваліфікації вчителів, радянська система розглядала як інструмент насадження комуністичної ідеології. У роботі досліджено впровадження соціалістичних змагань у школах, які набули системного характеру, їх вплив на освітній процес. Проаналізовано забезпечення інституту всім необхідним для проведення курсів підвищення кваліфікації освітян – від канцелярських товарів і методичної літератури – до предметів побутового вжитку, таких, як-от: постільна білизна. Увагу приділено також питанням кадрової політики, зокрема плинності штату, зміні назв структурних підрозділів і впливу цих змін на загальну діяльність установи. Проаналізовано динаміку змін окладів штатних працівників впродовж досліджуваного періоду. Окремо розглянуто причини перевитрат за деякими статтями бюджету та шляхи додаткового фінансування інституту. Значну увагу приділено вивченню кошторисного фінансування інституту, проте варто зазначити, що значна частина документів, які стосуються цього питання, була вилучена з фондів Держархіву Тернопільської обл. Це ускладнювало повноцінне висвітлення фінансового становища закладу, особливо в період 1965 р. У дисертації встановлено, що фінансування діяльності інституту безпосередньо залежало від обласного бюджету та його здатності покривати витрати, пов’язані з організацією навчального процесу, проведенням педагогічних читань, публікацією методичних розробок та відрядженням працівників. Висвітлено значення інституту як важливого інструменту реалізації «соціального замовлення» радянської влади, яке полягало у підтримці безперебійного процесу підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, а також у забезпеченні ідеологічного контролю над освітньою системою. У дослідженні значна увага приділена проблемам службових зловживань у сфері управління матеріальною базою освітніх закладів. На основі звітів ревізійних комісій висвітлено факти втрат матеріальних цінностей, причини їх виникнення та наслідки для функціонування закладів. Окремо акцентовано увагу на закупівлю літератури та газет, зміст яких відповідав ідеологічним вимогам того часу. Розглянуто динаміку зростання витрат на побутові потреби, які з кожним роком збільшувалися, що зафіксовано в касових книгах та звітах бухгалтерії. У випадках браку фінансових ресурсів активну роль відігравали профспілкові організації, які забезпечували додаткове фінансування таких посад, як водій, сторож і прибиральниця. Окремо аналізується питання закупівлі інвентаря, канцелярського приладдя та витрат, пов’язаних із ремонтами приміщень. Дослідження також висвітлює причинно-наслідкові зв’язки між збільшенням асигнувань на розвиток районних фільмотек і нагальною потребою у формуванні боргових зобов’язань закладу. Перевищення витрат над надходженнями часто закривалося за рахунок додаткових джерел фінансування в межах року. Такий підхід свідчив про важливість інституту як структурної одиниці, що виконувала важливі ідеологічні та освітні функції на регіональному рівні. Зокрема, введення нових штатних одиниць, таких як водій, створення автопарку, обладнання гуртожитків та збільшення фінансування бухгалтерії, засвідчують поступове розширення функціональних можливостей установи. Окрема увага приділяється аналізу статей витрат, серед яких виділяються витрати на відрядження, оплату телефонних дзвінків, нічні чергування та передплату періодичних видань. Показано, що курси підвищення кваліфікації вчителів, організовані інститутом, поступово перейшли на системну основу, стали регулярними та отримували належне фінансування. Забезпечення учасників курсів якісною методичною літературою також стабільно зростало, що підвищувало ефективність проведення навчальних заходів. У дослідженні розглянуто мережу освітніх закладів, що підпорядковувалися Тернопільським обласним відділом народної освіти, зокрема позашкільні установи. Особливий акцент зроблено на фінансовій складовій забезпечення фільмотек необхідним обладнанням для ефективної роботи, що використовувалися як інструмент агітаційного та ідеологічного впливу на населення регіону. Проведений аналіз мережі кінопоказів у районах дозволяє оцінити масштаби їхнього впливу на місцеве населення, а також характер і джерела фінансування таких заходів. У цілому, результати дослідження свідчать про системну інтеграцію діяльності інституту удосконалення кваліфікації вчителів у радянську модель управління освітою, що мала чітко виражений ідеологічний характер. У дисертації підкреслено широкий спектр агітаційного впливу на педагогів Тернопільської обл., що здійснювався за допомогою багаторівневої системи пропаганди, включно із засобами масової інформації, лекціями методистів інституту, курсами підвищення кваліфікації та вивченням і поширенням досвіду викладання окремих предметів. Цей досвід часто знаходив своє відображення у публікаціях спеціалізованих педагогічних журналів, які систематично поповнювали бібліотечні фонди Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів. Відповідно до інвентарних та бухгалтерських документів інституту, кількість таких видань постійно зростала, забезпечуючи освітян області необхідними матеріалами для роботи. Агітаційні засоби включали значний обсяг ілюстративного матеріалу, присвяченого керівникам комуністичної партії, який заповнював освітній простір: стяги, символіка, портрети різних розмірів, виставки народної творчості, стилізовані під радянську епоху. У екзаменаційних матеріалах з історії України та всесвітньої історії переважали питання, що акцентували увагу на «народних» революціях, їхньому локальному та глобальному значенні. Ці матеріали, затверджені Тернопільським обласним відділом народної освіти, розроблялися і поширювалися Тернопільським інститутом удосконалення кваліфікації вчителів до середніх навчальних закладів, що підсилювало його роль як інструменту ідеологічного впливу. Систематичні перевірки та контроль навчальних закладів, які проводилися через методистів інституту, мали характер суворого регламентування. Особливий акцент у дисертації зроблено на ідеологічне наповнення лекцій, виставок, методичних розробок і навчальних матеріалів. Діяльність інституту також включала механізми дисциплінарного тиску, зокрема перевірки, догани та показові звільнення, що мали ефект і стимулювали підвищення ідеологічної лояльності освітян. Кадрова політика Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів проаналізована за допомогою архівних даних Держархіву Тернопільської обл. та внутрішніх архівів Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти, свідчить про певну локалізацію кадрового складу. Основний контингент методистів складався з місцевих жителів та вихідців із Тернопільщини, що зумовлювалося кадровим дефіцитом, особливо гострим у повоєнний період. Потреба в освітянах задовольнялася за рахунок заочного навчання у вищих навчальних закладах або короткотермінових курсів перепідготовки. У дослідженні проілюстровано роль таких установ, як-от: Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів, не лише у наданні методичної допомоги освітянам, але й у впровадженні основних вказівок Міністерства народної освіти УРСР. Інститут виступав провідником новаторських ідей у реформуванні освіти, систематично адаптуючи педагогічні кадри до нових освітніх стандартів та державних вимог. Його діяльність скеровувалася не лише на вдосконалення професійних навичок вчителів, а й на забезпечення ідеологічного виховання, що відповідало тогочасній державній освітній політиці. Загалом у роботі Тернопільського інституту удосконалення кваліфікації вчителів висвітлено важливий компонент радянської системи управління освітою, що забезпечував одночасно методичну підтримку, ідеологічний контроль та виконання соціально-політичного замовлення держави.

This dissertation provides a comprehensive analysis of the establishment and development of Ternopil Institute for Advanced Teacher Training. A thorough study of the existing historiographical base on the topic reveals that the issue of advanced training for teachers was primarily considered in the context of the establishing such institutes, and with only a few references to the first heads of these institutions. Existing works mainly cover the activities of such institutions in the post-World War II period or present them in a generalised form. The scientific novelty of the dissertation is determined by the absence of specialised works in both domestic and foreign historiography that provide a detailed analysis of documents on such a topic within the defined chronological boundaries. A critical review of the existing historiographical contributions by Ukrainian researchers regarding the topic has been undertaken. Previously littleknown archival documentary sources have been introduced into the scientific discourse. These materials, which were either not previously utilised or studied partially, form the basis of this research. The analysis of archival documents has revealed a significant volume of personal, social, and professional information related to the Institute’s activities. In particular, this concerns the methodological support for teachers in the region, the implementation of new forms of training sessions, the influence of the party’s politics and ideology on society, the social status of methodologists, as well as their financial and material support. The relevance of the chosen topic stems from the fact that it has not yet been the subject of a separate comprehensive study in scientific circles, which emphasises the novelty of the research. Considering the role of regional institutes for improving the qualification of teachers as vital components of social transformations in the Ukrainian SSR, this research takes on particular significance. The dissertation under consideration is the first in the field of historiography to provide a comprehensive examination of the role of teacher training institutes within the educational system, using Ternopil Institute for Advanced Teacher Training as a case study. It demonstrates that such institutions were established by the ruling authorities to control the education sector. Specific attention has been paid to the analysis of material and technical resources, as well as personnel support for educators at various levels. The study examines the problem of providing housing for teaching staff and supplying them with basic necessities such as clothing, footwear, stationery, textbooks and visual aids. Particular emphasis has been placed on the issue of ideological influence through the media and propaganda. As part of their professional development, teachers attended lectures on ideological, and political themes. Furthermore, mass events involving the Institute’s methodologists were organised to disseminate Soviet ideological doctrines. Resolutions, orders and directives were issued to strengthen control over the Sovietisation of educational institutions, and the raising the younger generation. The Soviet system regarded institutions of this type, including Ternopil Institute for Advanced Teacher Training, as tools for imposing communist ideology. The presented research examines the systematic introduction of socialist competitions in schools and their impact on the educational process. The provision of all the necessities for conducting teacher professional development courses at the Institute, ranging from stationery and methodological literature to household items (e.g. bed linen) has been analysed. Personnel policy issues have also been considered, particularly staff turnover and changes in the names of structural units, as well as the impact of these changes on the Institution’s overall activities. The dynamics of changes in staff salaries during the research period have been analysed. The reasons for budget overruns in certain categories, as well as potential sources of additional funding for the Institute, have been examined separately. Considerable attention has been paid to studying the Institute’s budgetary financing. However, it should be noted that a large proportion of the relevant documents were removed from the State Archives of the Ternopil Region. This complicates the comprehensive analysis of the Institution’s financial situation, particularly during the period of 1965. The dissertation demonstrates that the Institute’s funding was contingent on the regional budget and its capacity to cover expenses related to organising the educational process, holding pedagogical readings, publishing methodological developments, and funding staff’s business trips. The research highlights the significance of the Institute as a key instrument for fulfilling the ‘social mandate’ of the Soviet government, which consisted in maintaining an uninterrupted process of training and retraining teaching staff, as well as ensuring ideological control over the educational system. The research focuses on the problems of official misconduct in the management of educational institutions’ material resources. Based on audit commission reports, the facts of material losses, the reasons for their occurrence and the consequences for the functioning of the institutions have been highlighted. Particular emphasis has been placed on the procurement of literature and newspapers, the content of which aligned with the ideological requirements of the time. It has also been examined the dynamics of rising expenditures for household needs, which increased annually, as recorded in cash books and accounting reports. In cases of financial shortages, trade union organizations played an active role in providing additional funding for positions such as drivers, watchmen, and cleaners. The procurement of equipment, stationery, and expenses related to the renovations of premises has been analysed separately. The research also highlights the causal links between increased funding for the development of district film libraries and the urgent need for the formation of the Institution’s debt obligations. The discrepancy between expenditures and revenues was frequently addressed through the mobilisation of supplementary funding sources within the fiscal year. This approach demonstrated the importance of the Institute as a structural unit that performed significant ideological and educational functions at the regional level. The introduction of new staff positions (e.g. a driver), the creation of a vehicle fleet, the outfitting of dormitories, and increased funding for the accounting department demonstrate the gradual expansion of the Institution's functional capabilities. Particular emphasis has been placed on the analysis of expenditure items, encompassing travel expenses, payment for telephone calls, night duties, and subscriptions to periodicals. It has been demonstrated that the teacher professional development courses organised by the Institute gradually moved to a systematic basis, became regular, and received adequate funding. The provision of participants with high-quality methodological literature also increased steadily, thereby enhancing the effectiveness of the training events. The research examines the network of educational institutions subordinated to the regional department of public education, specifically extracurricular institutions. The financial aspect of providing film libraries with the necessary equipment for effective operation has been of particular interest, as it served as an instrument of agitational and ideological influence on the region’s population. The analysis of the network of film screenings in the districts enables the evaluation of their influence on the local population and the nature and sources of funding for such events. The study’s findings demonstrate the systematic integration Ternopil Institute for Advanced Teacher Training into the Soviet model of educational management, which was characterised by a distinct ideological approach. The dissertation highlights the broad spectrum of influence exerted on teachers in the region through a multi-level propaganda system, including the media, lectures by institute methodologists, professional development courses, and the study and dissemination of teaching experience in specific subjects. This experience was frequently reflected in publications in specialised pedagogical journals, which systematically replenished the library collections of Ternopil Institute for Advanced Teacher Training. According to the Institute’s inventory and accounting records, the number of such publications was constantly growing, providing the region’s educators with the necessary materials for their work. Agitational tools included a substantial amount of illustrative material dedicated to Communist Party leaders, which occupied the educational space: flags, symbols, portraits of various sizes, and exhibitions of folk art stylised in the Soviet era. Examination materials in both History of Ukraine and World History were focused on ‘people’s’ revolutions and their local and global significance. Approved by the regional department of public education, these materials were developed and disseminated by Ternopil Institute for Advanced Teacher Training to secondary educational institutions, thereby reinforcing the Institute’s role as an instrument of ideological influence. The systematic inspection and monitoring of educational institutions, conducted by the Institute’s methodologists, was characterised by strict regulation. The dissertation places particular emphasis on the ideological content of lectures, exhibitions, methodological developments, and teaching materials. The Institute’s activities encompassed a range of disciplinary measures, including inspections, reprimands, and exemplary dismissals. These measures were employed to stimulate heightened ideological loyalty among educators. The personnel policy of Ternopil Institute for Advanced Teacher Training, analysed through archival data from the State Archives of Ternopil Region and the internal archives of the Ternopil Regional Communal Institute of Postgraduate Pedagogical Education, indicates a certain localization of the staff. The initial group of methodologists was predominantly comprised of local residents and natives of the Ternopil region, a circumstance primarily attributable to the pronounced paucity of personnel that prevailed during the post-war era. The demand for educators was met through correspondence studies at higher educational institutions or short-term retraining courses The research highlights the role of institutions such Ternopil Institute for Advanced Teacher Training, not only in providing methodological support to educators but also in implementing key directives of the Ministry of Education of the Ukrainian SSR. The Institute functioned as a conduit for innovative ideas in educational reform, systematically adapting pedagogical staff to new educational standards and state requirements. Its activities were twofold: firstly, they were directed towards the enhancement of pedagogues’ professional skills, and secondly, they were aimed at ensuring ideological upbringing in line with state educational policy at that time. Generally, the work of Ternopil Institute for Advanced Teacher Training demonstrates an integral component of the Soviet educational management system, namely the concurrent provision of methodological support, ideological control and fulfilment of the state’s sociopolitical mandate.