Художній метамодернізм: від експансії мертвого – до дихання живого

Abstract

З метою виявлення особливостей метамодерністичної артпрактики oбґрунтовано її перспективи як антиномічного співбуття у єдиному творчому процесі інтуїтивного чуття Краси і енергійного поривання Розуму, індивідуального духу свободи і колективної логіки. На основі епістемологічного аналізу експертних оцінок жанрових різновидів відповідної артпрактики здійснено концептуальне узагальнення антропологічної та естетичної парадигми метамодернізму та стратегій (метарефлексивності, перформатизму, осциляції, конструктивного пастішу; нормкору, антропоморфізації; меtа-сute) формування належної компетентності його адресанта. Висунуто гіпотезу щодо актуалізації метасередовищем внутрішньої готовності творчої особи до свободи «задля».

In order to identify the features of metamodernist art practice the prospects of it as an antinomic coping in the unified creative process of the intuitive sense of Beauty and energetic bursting of the Mind, the individual spirit of freedom and collective logic have been justifed. On the foundation of epistemological analysis of genre varieties of the corresponding art practice, a conceptual generalization of the anthropological and aesthetic paradigm of metamodernism and strategies (metareflexivity, perforatizm, oscillations, constructive pastes, norms, anthropomorphisms, meta-sute) of forming the proper competence of its addresser has carried out. A hypothesis is put forward regarding the actualization of the medium of inner readiness of the creative person to freedom «for the sake».