Методологічні перспективи миротворчої освіти

Abstract

Метою даної статті є обґрунтування педагогічної моделі реалізації сотеріологічної концепції миротворчої освіти як чинника розбудови культури миру заради осмислення цінності того, що слугує утвердженню богоподібної гідності людини і благу ближнього во славу Творця. Сутність пропонованої моделі становить методологія перформативної дидактики як майстерні душі. Її провідною ідеєю є метафоризація християнської семасіології миру як благочестивого одкровення, а основою постає коннективна теорія інтерпретації особою своєї миротворчої місії як ментального вчинку. У статті представлена епістемна карта самоорганізації перформером-миротворцем сотеріологічних компетенцій, в основу телеології якої закладено алгоритм апперцепції: коли освіта миру стає справою не просто професійного успіху, а особистої совісті. Напрям і конкретний довготривалий план такої перформативної діяльності визначає стратегія креативної кластеризації. майбутніх миротворчих сценаріїв як "шляху серця". В онтогенезі традиції перформансу, зорієнтованого на благочестивий сценарій любові до ближнього, міцно укорінилася імпровізаційна природа. Тому регулюючу функцію в імплементації означеної стратегії виконують епіґенетично зумовлені чинники активізації ментальних ресурсів освітоздобувача-перформера: технологія перформативної імпровізації (методи аурального моделювання, сотеріологічного іміджування і смислової метафоризації прогнозованого майбутнього, медіаеленктики, -еристики і -еротематики) і контекстний підхід до перформансу. Багаторічний викладацький досвід на факультеті мистецтв доводить, що ефективність реалізації пропонованої педагогічної моделі забезпечує створення спеціального івент-майданчика в арт-лабораторії. Такий спосіб прилучення сучасного освітоздобувача до крос-культурного діалогу концепцій миру і воздаяння спонукає пробудження в ньому почуття відповідальності на рівні епіґенетичного правила.

The purpose of this article is to substantiate a pedagogical model of realization of the soteriological concept of peace education as a factor in building a culture of peace for the sake comprehension the value of what serves as confirmation of Gоd-like dignity of a person and the general weal for the glory of the Creator. The essence of the proposed pedagogical model is the concept of of performative didactics as a workroom of soul. Its leading idea is metaphorization of the Christian semasiology of the concepts of "war", "peace", "peacemaker" as emotional revelation. That is, the basis of the proposed model appears the connectivism theory of metaphorical interpretation for the sake of deeper self-reflection and self-organization by a educator of his peаcekeeping mission as a mental act. The article presents an epistemic map of soteriological competencies of a peacemaker performer. The basis of their teleological organization is the algorithm of apperception: when peace education becomes a matter not just of professional success, but of personal conscience. The direction and concrete long-range plan of such performative activity is determined by the strategy of creative clustering. It involves playing out of future peacekeeping scenarios of the value-based choice as the "the path of the heart". Improvisational nature is firmly rooted in the ontogenesis of the tradition of performance, focused on a pious scenario of love of neighbor. So, the regulatory function in implementation of the mentioned strategy performs the methodology of pedagogical and metaphorical creativity. The technology of performative improvisation and the contextual approach to the game are epigenetically determined factors in activating the mental resources of the educator-performer. Inclusion of the modern educator in the cross-cultural dialogue of the concepts of peace and retribution encourages the awakening of his feelings a sense of responsibility at the level of the epigenetic rule.