Семіотичний універсум мистецької комунікації у творенні національного буття

Abstract

У статті розглянуто семіотичний універсум як символічний світ у реальностях простору національного буття. Оскільки буття говорить про себе в різні способи, в контексті дослідження апелюємо до соціокультурної сфери, зокрема до мистецтва як художньої моделі буття. Обґрунтовано, що музичне мистецтво є однією з форм культури, знаково-семіотичною її галуззю, яка пов’язана зі здатністю суб’єкта естетично опановувати життєвий світ, образно-символічно відтворювати його з використанням ресурсів творчої уяви. У процесі мистецької комунікації (спілкування) текст є повідомленням, засобами вираження в якому є знаково-семіотичний склад тексту, художній образ, який будь-якій конкретності надає універсального характеру. Музика інтерпретує об’єкти навколишнього світу (культури) у своїй знаковій системі, її мова є штучною щодо природної, вербальної, породжує новий текст і смисл. Висвітлено взаємозв’язок семіотичного простору з інтелектуальним потенціалом людського акту творення. Зазначено, що творчість формує людську особистість та сприяє реалізації її базових потреб творення добра, краси, любові, внутрішніх потреб душі та серця. Процес творчості є екзистенційною потребою людини. В наукових пошуках доведено, що процес засвоєння національною культурою інтелектуальної продукції (індивідуальної чи колективної, «своєї» чи «чужої») передбачає перш за все її здатність до «пізнання-розуміння-осмислення» як дієвої основи творення та збереження власної самобутності. З позиції того, що гуманітарній науці в сучасному ХХІ столітті властиві тенденції діалогічності, комунікативні можливості музичного мистецтва, будучи вплетеними в канву соціокультурного буття, формують соціальне середовище, рівень культури, ставлення до самого себе та світу навколо. Сьогодні засобами музичного мистецтва ми маємо унікальну можливість утверджувати свою самобутність та національну приналежність, використовуючи всю систему соціально-культурної комунікації.

The article examines the semiotic universe as a symbolic world in the realities of the space of national existence. Since being speaks about itself in different ways, in the context of our research we appeal to the socio-cultural sphere, in particular to art as an artistic model of being. The article substantiates that musical art is one of the forms of culture, its symbolic and semiotic branch, which is connected with the subject’s ability to aesthetically master the world of life, to reproduce it figuratively and symbolically using the resources of creative imagination. In the process of artistic communication (communication), the text is a message, a means of expression in which there is a symbolic-semiotic composition of the text, an artistic image that gives any concreteness a universal character. Music interprets the objects of the surrounding world (culture) in its symbolic system, its language is artificial compared to the natural, verbal one, and generates a new text and meaning. The relationship between the semiotic space and the intellectual potential of the human act of creation is substantiated. It is noted that the process of creativity is an existential need of a person, creativity forms a human personality and contributes to the realization of its basic needs of creating goodness, beauty, love, inner needs of the soul and heart. Scientific research has proven that the process of assimilation of intellectual products (individual or collective, «own» or «others») by national culture presupposes, first of all, its ability to know, understand, and comprehend as an effective basis for creating and preserving one’s own identity.From the standpoint that humanitarian science in the modern 21st century is characterized by dialogic tendencies, accordingly, the communicative possibilities of musical art, being woven into the canvas of socio-cultural existence, form the social environment, the level of culture, the attitude towards oneself and the world around. Today, through the means of musical art, we have a unique opportunity to assert our identity and national belonging, using the entire system of social and cultural communication.