Подолання дитячої бе зпритульності та бездоглядності на постреволюційній Волині-Житомирщині в першій половині 1920-х рр.

Abstract

Мета дослідження – розкрити форми й методи боротьби з дитячою безпритульністю та бездоглядністю в першій половині 1920-х рр. на Волині-Житомирщині. Методологія дослідження базується на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності. Дослідження здійснено завдяки загальнонауковим та спеціально-історичним методам, зокрема, типологічний метод використано під час аналізу та опису загальних рис роботи дитячих установ, системний метод застосовано при висвітленні специфіки структури й функцій державних та громадських інституцій, які боролися з дитячою безпритульністю та бездоглядністю. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі та висвітленні проблеми дитячої безпритульності й бездоглядності, діяльності державних структур, що опікувалися питаннями подолання цього кризового соціального феномену, який був своєрідним виразником суспільних трансформацій поствоєнного, постреволюційного соціуму Волині-Житомирщини. Автором уперше введено до наукового обігу матеріали періодичних видань регіону першої половини 1920-х рр., а саме газет «Волинський пролетар», «Радянська Волинь», «Селянська біднота», «Голос праці», «Радянський шлях». Висновки. Так, радянська влада поставила проблему вирішення безпритульного й бездоглядного дитинства однією з пріоритетних. Владою ініційовано створення товариства «Друзі дітей», яке значно посилило роботу державних органів у подоланні недоліків із захисту дитинства як однієї з гарантій держави. Влада поступово намагалася знайти оптимальне вирішення проблеми за умов відсутності належного матеріального забезпечення та фіктивності роботи окремих структур. «Друзі дітей» виявилися об’єднанням, яке зростало чисельно лише з ініціативи радянських очільників, насправді, більшість осередків проявила незацікавленість та пасивність до праці. Комунікація з дітьми, їх виховання були ускладнені серйозними захворюваннями серед контингенту, насамперед туберкульозом, і втягнутістю дітей до кримінальної діяльності. В умовах недофінансування влада частково спромоглася втілити плани самозабезпечення функціонування дитячих установ завдяки створенню дитячих комун та закритих містечок. Волинь-Житомирщина стала одним з базових регіонів з надання допомоги дітям, яких евакуювали з Поволжя, що було охоплене голодом. Дитячі установи стали зручною платформою для ідеологічної обробки знедолених дітей, яких радянська влада розглядала як майбутнє покоління своїх послідовників. Місцеві органи на вимогу керівництва УСРР спромоглися до кінця 1925 р. переважно взяти під контроль дитячу безпритульність та бездоглядність, утім, враховуючи багатоаспектність проблем, пошук шляхів їх розв’язання не міг бути вирішений жодним розпорядженням чи директивною інструкцією.

The purpose of the study is to reveal the forms and methods of combating child homelessness and neglect in the first half of the 1920s in the Volyn-Zhytomyr region. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, and multifactoriality. The study was carried out using general scientific and special historical methods, in particular, the typological method was used to analyze and describe the general features of the work of children’s institutions, the systemic method was applied to highlight the specifics of the structure and functions of state and public institutions that fought against child homelessness and neglect. The scientific novelty of the study lies in the comprehensive analysis and coverage of the problem of child homelessness and neglect, the activities of state structures that dealt with the issues of overcoming this crisis social phenomenon, which was a kind of expression of social transformations of the post-war, post-revolutionary society of the Volyn-Zhytomyr region. Author first introduced into scientific circulation materials from periodicals of the region of the first half of the 1920s, namely the newspapers “Volyn proletarian”, “Soviet Volyn”, “Peasant poverty”, “Voice of Labor”, “Soviet way”. Conclusions. Thus, the Soviet authorities set the problem of solving homeless and neglected childhood as one of the priorities. The authorities initiated the creation of the “Friends of Children” society, which significantly strengthened the work of state bodies in overcoming shortcomings in the protection of childhood – as one of the guarantees of the state. The authorities gradually tried to find the optimal solution to the problem in the absence of proper material support and the fictitious work of individual structures. “Friends of Children” turned out to be an association that grew in numbers only on the initiative of Soviet leaders, in fact, most of the cells showed disinterest and passivity in work. Communication with children and their upbringing were complicated by serious illnesses among the contingent, primarily tuberculosis, and the involvement of children in criminal activity. In conditions of underfunding, the authorities were partially able to implement plans for self-sufficiency in the functioning of children’s institutions by creating children’s communes and closed towns. Volyn-Zhytomyr region became one of the basic regions for providing assistance to children who were evacuated from the Volga region, which was hit by famine. Children’s institutions became a convenient platform for ideological processing of disadvantaged children, whom the Soviet authorities considered as the future generation of their followers. Local authorities, at the request of the leadership of the Ukrainian SSR, managed to mostly take control of child homelessness and neglect by the end of 1925, however, given the multifaceted nature of the problems, the search for ways to solve them could not be solved by any order or directive.