Розвиток оборонних споруд Теребовлянської фортеці від раннього залізного віку до часів Русі

Abstract

У статті здійснено комплексний аналіз етапів розвитку оборонної архітектури Теребовлянської фортеці від раннього залізного віку до періоду Русі. На основі результатів археологічних розкопок, писемних джерел та історико-архітектурних досліджень схарактеризовано конструктивні особливості фортифікаційних споруд – валів, ровів, дерев’яних укріплень і технік зміцнення схилів. Особлива увага приділена адаптації систем оборони до природного рельєфу, зокрема використанню мисового розташування укріплень, ескарпування та терасування схилів, що давало змогу максимально ефективно використовувати наявний ландшафт для захисту. Окреслено роль дерево-земляних конструкцій, які в поєднанні з кількома лініями оборони (чотири вали з ровами) допомагали ефективно стримувати атаки, зокрема кочових племен, що не мали облогової техніки. З’ясовано, що укріплення будувались з урахуванням досяжності ворога, зокрема вали, розташовували на відстані, що відповідала прицільному радіусу стрільби з луків того часу. У статті також проаналізовано археологічні дослідження, які проводили на території Теребовлі у ХХ та на початку ХХІ ст., зокрема під керівництвом провідних українських учених. Окрему увагу приділено хронології формування укріплень на Замковій горі, їхній реконструкції в князівський період та ролі князя Василька Теребовлянського. Розглянуто вплив соціально-політичних чинників на розвиток оборонного будівництва, зокрема становлення князівської влади та зростання загроз від іноземних нападників. Визначено особливості бойових платформ, зрубних стін, гурдицій та бійниць. Підкреслено недостатній рівень використання фланкового обстрілу та кам’яних конструкцій, що свідчить про еволюційний характер розвитку фортифікаційного мистецтва в регіоні. У підсумку доведено, що Теребовлянська фортеця є унікальним прикладом трансформації оборонних споруд упродовж кількох епох, а її вивчення становить важливий складник історії фортифікації України та Європи загалом.

The article presents a comprehensive analysis of the stages of development of the defensive architecture of the Terebovlya fortress from the Early Iron Age to the Rus period. On the basis of the results of archaeological excavations, written sources and historical and architectural research, the author characterises the design features of fortifications such as ramparts, ditches, wooden fortifications and slope strengthening techniques. Particular attention is paid to the adaptation of defence systems to the natural terrain, in particular, the use of cape fortifications, escarpment and terracing of slopes, which allowed the most effective use of the existing landscape for protection. The role of wood and earth structures, which, in combination with several lines of defence (four ramparts with ditches), allowed to effectively deter attacks, in particular of nomadic tribes that did not have siege equipment, is outlined. It is found that the fortifications were built taking into account the enemy’s reach, in particular, the ramparts were located at a distance that corresponded to the targeting radius of archery at that time. The article also analyses the archaeological research conducted on the territory of Terebovlia in the twentieth and early twenty-first centuries, in particular under the guidance of leading Ukrainian scholars. Particular attention is paid to the chronology of the formation of fortifications on Castle Hill, their reconstruction in the princely period, and the role of Prince Vasylko Terebovlianskyi. The influence of socio-political factors on the development of defence construction, in particular the formation of princely power and the growth of threats from foreign attackers, is considered. The features of combat platforms, log walls, gurdjies and loopholes are determined. The author emphasises the insufficient use of flanking fire and stone structures, which indicates the evolutionary nature of the development of fortification art in the region. As a result, it is proved that the Terebovlia fortress is a unique example of the transformation of defensive structures over several epochs, and its study is an important component of the history of fortification in Ukraine and Europe as a whole.