Ідеологема як конституант франкомовного публіцистичного дискурсу

Abstract

Метою дослідження є вивчення еволюційних процесів у стилістиці французької мови, а саме у публiцистичному типі дискурсу. Доведено, що публіцистичний дискурс є дискурсом засобів масової інформації, що володіє рядом специфічних властивостей. Цей тип дискурсу найбільше відповідає загальному визначенню феномена,оскільки він існує в тісному зв’язку з моментом, актуальними подіями і є власне мовленням, зануреним у життя. Натомість інші типи дискурси є специфічними утвореннями, вони реалізуються у низці стійких комунікативних ситуацій, які обслуговують різні сфери людської діяльності. Передаючи загальне знання, публіцистичний дискурс стабілізує життя франкомовного соціуму, пропонуючи індивідууму варіанти поведінки у стереотипних ситуаціях. Комуніканти у франкомовному публіцистичному дискурсі виступають як представники однієї соціальної спільності, при цьому всередині колективу є низка гендерно, статусно, професійно детермінованих груп, кожна з яких виконує роль, яку пропонує комунікативна ситуація. Зроблено висновок, що використання ідеологем як сучасних лексичних новотворів є характерною рисою французьких текстів засобів масової інформації, що належать до публіцистичного дискурсу. Ідеологема, будучи відображенням певної думки, часто неминуче підміняє справжні факти для вмілого маніпулювання інформацією. Відзначено, що частотність використання ідеологем у медійних текстах висока, що пов’язано з особливостями національного характеру французів. Отримані результати свідчать про те, що автори франкомовних ЗМІ часто вдаються до використання ідеологем для того, щоб надати своїм публікаціям максимальної образності та виразності. Найчастіше зазначені дискурсні одиниці стають ментальним «каркасом», на який «нанизується» весь текст публікації. Крім того, прецедентні феномени значно розширюють смислове поле висловлювання, додаючи йому глибини та значущості, алюзивних зв’язків та оціночності. Таким чином вони стають незамінним інструментом впливу на адресата публіцистичного дискурсу.

The purpose of the study is to study the evolutionary processes in the stylistics of the French language, namely in the publicistic type of discourse. It is proved that publicistic discourse is a discourse of the mass media, which has a number of specific properties. This type of discourse most closely corresponds to the general definition of the phenomenon, since it exists in close connection with the moment, current events and is actually speech immersed in life. In contrast, other types of discourse are specific formations, they are implemented in a number of stable communicative situations that serve various spheres of human activity. By transmitting general knowledge, publicistic discourse stabilizes the life of the French-speaking society, offering the individual options for behavior in stereotypical situations. Communicants in French-language journalistic discourse act as representatives of one social community, while within the collective there are a number of gender, status, and professionally determined groups, each of which performs the role offered by the communicative situation. It is concluded that the use of ideologemes as modern lexical innovations is a characteristic feature of French texts of the mass media belonging to journalistic discourse. An ideologeme, being a reflection of a certain opinion, often inevitably replaces real facts for skillful manipulation of information. It is noted that the frequency of use of ideologemes in media texts is high, which is associated with the peculiarities of the national character of the French. The results obtained indicate that authors of French-language media often resort to the use of ideologemes in order to give their publications maximum imagery and expressiveness. Most often, these discourse units become a mental “framework” on which the entire text of the publication is “strung”. In addition, precedent phenomena significantly expand the semantic field of the statement, adding to it depth and significance, allusive connections and evaluativeness. Thus, they become an indispensable tool for influencing the addressee of journalistic discourse.