Україна та НАТО у стратегічній культурі пострадянського простору: від історичного спадку до кризи 2014 року

Abstract

Пропонована стаття присвячена аналізу місця та ролі України й НАТО у стратегічній культурі пострадянського простору, зокрема в контексті переосмислення безпекових підходів, успадкованих від радянського періоду. Окрема увага зосереджена на трансформації української зовнішньої політики, що поступово зміщувалася у бік євроатлантичної інтеграції, а також на визначенні ролі НАТО як ключового чинника формування нових безпекових орієнтирів у регіоні. Проаналізовано, як історичний спадок та політичні процеси, характерні для пострадянського простору, вплинули на динаміку відносин Україна-НАТО та стали важливими передумовами подій 2014 року. У роботі розглядаються ключові елементи радянських наративів, які були переосмислені та інтегровані у сучасну російську політичну думку, а саме - у питання ставлення до країн, що постали на землях колишнього Радянського Союзу. Значущим елементом дослідження є аналіз ключових інструментів впливу означених чинників, що виступають виключно механізмами тиску. Події анексії Криму та початку воєнних дій на Донбасі 2014 року проаналізовано крізь призму їх застосування щодо України та показано негативні наслідки для держави. Результати дослідження демонструють, що сприйняття НАТО як ключового безпекового чинника в пострадянському просторі суттєво вплинуло на формування стратегічних підходів держав регіону. У цьому контексті євроатлантичні прагнення України та успадковане росією радянське бачення безпеки стали одними з визначальних факторів ескалації напруженості, що зрештою призвела до подій 2014 року. Така динаміка свідчить про важливість розуміння стратегічної культури пострадянського простору як ключового елементу для запобігання майбутнім експан-сіоністським планам у Східній Європі. Висновки дослідження можуть бути використані для науковців відповідного фаху, експертами з міжнародної безпеки та державними інституціями, оскільки дозволяють краще простежувати динаміку поведінки рф та запобігати потенційним ризикам, які можуть виникнути у Східній Європі.

The proposed article is devoted to the analysis of the place and role of Ukraine and NATO within the strategic culture of the post-Soviet space, particularly in the context of rethinking security approaches inherited from the Soviet period. Special attention is given to the transformation of Ukraine's foreign policy, which gradually shifted toward Euro-Atlantic integration, as well as to defining the role of NATO as a key factor in shaping new security orientations in the region. The study examines how the historical legacy and political processes characteristic of the post-Soviet environment influenced the dynamics of Ukraine–NATO relations and became important prerequisites for the events of 2014. The article explores the key elements of Soviet-era narratives that were reinterpreted and incorporated into contemporary Russian political thought, specifically regarding attitudes toward the states that emerged on the territory of the former Soviet Union. A significant part of the research focuses on analyzing the main instruments of influence associated with these factors, which function primarily as mechanisms of coercion. The events of the annexation of Crimea and the outbreak of hostilities in the Donbas in 2014 are examined through the prism of their application to Ukraine, demonstrating the negative consequences for the state. The findings of the study show that the perception of NATO as a major security actor in the post-Soviet space significantly influenced the formation of strategic approaches among the states of the region. In this context, Ukraine’s Euro-Atlantic aspirations and Russia’s inherited Soviet security outlook became key factors in escalating tensions that ultimately culminated in the events of 2014. Such dynamics underscore the importance of understanding the strategic culture of the post-Soviet space as an essential element in preventing future expansionist ambitions in Eastern Europe. The conclusions of the research may be of use to scholars in the relevant field, experts in international security, and state institutions, as they help to more effectively trace the behavioral dynamics of the Russian Federation and mitigate potential risks that may arise in Eastern Europe.