Концепт діалогічності у науково-педагогічному дискурсі

Abstract

У статті здійснено критичний аналіз концепту діалогічності в українському науково-педагогічному дискурсі з метою з’ясування його теоретичних засад, змістових трансформацій та евристичного потенціалу в умовах сучасних освітніх змін. Актуальність дослідження зумовлена зростанням інтересу до діалогу в освітній політиці та практиці, водночас – відсутністю системного осмислення діалогічності як методологічного принципу розбудови освіти. Методологічну основу становлять концептуальний аналіз категорії «діалогічність», порівняльне зіставлення україномовних і англомовних джерел, а також критичне прочитання праць з педагогіки, філософії освіти та соціальної теорії. У дослідженні простежено, що в українській педагогічній літературі діалогічність переважно трактується як характеристика міжособистісної взаємодії, метод або форма організації навчання, інструмент педагогіки партнерства. Такий підхід сприяє гуманізації освітнього процесу, однак водночас зводить діалог до технології комунікації, не розкриваючи його онтологічного та соціокультурного виміру. Порівняльний аналіз англомовних досліджень засвідчує, що у міжнародному академічному просторі діалогічна педагогіка представлена як цілісна методологічна рамка, що поєднує епістемологічні, аксіологічні та соціальні аспекти освітньої взаємодії, розглядаючи діалог як спосіб конструювання знання і формування демократичної культури участі. У статті обґрунтовано, що фрагментованість українських інтерпретацій пов’язана з домінуванням інструментального підходу та недостатньою інтеграцією міждисциплінарних ресурсів. Висновки дослідження акцентують необхідність переходу від розуміння діалогу як педагогічного прийому до концепту діалогічності як міждисциплінарної методології, що здатна інтегрувати освітні практики, ціннісні орієнтації та соціальні контексти сучасної школи. Запропоноване переосмислення відкриває перспективи для подальших теоретичних розробок і формування цілісної моделі діалогічної педагогіки в українському науковому просторі.

The article provides a critical analysis of the concept of dialogicality in Ukrainian scientific and pedagogical discourse in order to clarify its theoretical foundations, semantic transformations, and heuristic potential in the context of contemporary educational changes. The relevance of the study is determined by the growing interest in dialogue in educational policy and practice, alongside the lack of a systematic understanding of dialogicality as a methodological principle for the development of education. The methodological framework includes conceptual analysis of the category of dialogicality, comparative examination of Ukrainian- and English-language sources, and critical analysis of works in pedagogy, philosophy of education, and social theory. The study demonstrates that in Ukrainian pedagogical literature dialogicality is predominantly interpreted as a characteristic of interpersonal interaction, a method or form of organizing learning, and a tool of partnership pedagogy. While this approach contributes to the humanization of the educational process, it simultaneously reduces dialogue to a communicative technique and does not fully reveal its ontological and sociocultural dimensions. A comparative analysis of English-language research shows that in the international academic context dialogic pedagogy is presented as a coherent methodological framework integrating epistemological, axiological, and social aspects of educational interaction, and considering dialogue as a way of constructing knowledge and fostering a democratic culture of participation. The article argues that the fragmented character of Ukrainian interpretations is related to the dominance of an instrumental approach and the insufficient integration of interdisciplinary resources. The conclusions substantiate the need to move from understanding dialogue as a teaching method toward conceptualizing dialogicality as an interdisciplinary methodology capable of integrating educational practices, value orientations, and social contexts of contemporary schooling. Such reconceptualization opens prospects for further theoretical development and for the formation of a coherent model of dialogic pedagogy within the Ukrainian academic field.