Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/41564
Повний запис метаданих
Поле DCЗначенняМова
dc.contributor.authorШтагер, Тетяна-
dc.date.accessioned2026-07-02T12:35:39Z-
dc.date.available2026-07-02T12:35:39Z-
dc.date.issued2026-
dc.identifier.citationШтагер Т. Інституційні механізми інформаційної стратегії Російської Федерації щодо України (2000–2013): дискурсивна підготовка агресії // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. Історія. Тернопіль : Гельветика. 2026. Вип. 1. С. 137-146. DOI : https://doi.org/10.32782/2307-7778/2026.1.15uk_UA
dc.identifier.issn2307-7778-
dc.identifier.urihttp://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/41564-
dc.description.abstractУ статті проаналізовано комплекс інституційних чинників та механізмів, що визна чали динаміку інформаційного впливу Російської Федерації на політичний та правовий простір України протягом 2000–2013 рр. Розглядається процес поступового перетворення інформаційних операцій на системний інструмент державної політики, спрямований на деструкцію національної ідентичності та обмеження зовнішньополітичної суб’єктності держави. Особлива увага приділяється вивченню того, як маніпулятивні наративи інтегрувалися у міждержавні угоди та внутрішнє законодавство України, створюючи передумови для гібридного вторгнення. Мета статті. Дослідження спрямоване на виявлення та аналіз процесів формування й інституціоналізації інформаційної стратегії Російської Федерації щодо України у період 2000–2013 рр. Автор обґрунтовує концептуальну тезу, згідно з якою інформаційні кампанії зазначеного періоду не були випадковими актами пропаганди, а виступали ціле спрямованим інституційним механізмом формування політико-правових та когнітивних передумов для системної дестабілізації державного суверенітету України. У статті детально аналізується ево люційна трансформація класичних інструментів «м’якої сили» у агресивну стратегію дискурсивного домінування та структурної ерозії національних державних інститутів. Методологія дослідження. У роботі застосовано сукупність загальнонаукових та спеціальних історичних методів, що ґрунту ються на засадах критичного дискурс-аналізу офіційної документації, стенограм міждержавних переговорів та публічних виступів вищого військово-політичного керівництва Російської Федерації. Застосування інституційного підходу дозволило розглянути інформаційну стратегію як розгалужену систему сталих норм, організаційних практик та правових пасток. Метод системного аналізу допоміг реконструювати взаємозв’язок між штучно створеними енергетичними конфліктами, ідеологічними гуманітарними концептами та стратегічними військово-політичними домовленостями, зокрема Харківськими угодами. Контент-аналіз медіапростору дозволив простежити динаміку впровадження деструктивних когнітивних моделей у суспільну свідомість України. Наукова новизна. У статті здійснено інституційний аналіз правових і політичних актів як елементів реалізації інформаційної стратегії Російської Федерації щодо України у 2000–2013 рр. Запропоновано інтерпретацію зазна ченого періоду як відносно цілісного циклу формування інституційних передумов подальшого гібрид ного протистояння. Визначено та систематизовано роль міждержавних угод і внутрішніх норма тивно-правових актів у процесі формування обмеженої міжнародної суб’єктності України. Показано, що інституціоналізація інформаційної стратегії Російської Федерації відбувалася через послідовну легітимацію окремих політичних і культурних наративів в офіційному політичному дискурсі та право вому полі України, що сприяло фрагментації національного інформаційного простору. Обґрунтовано, що ключові елементи інформаційного та політико-правового інструментарію, використаного під час агресії 2014 р., формувалися та проходили інституційну апробацію протягом попереднього десяти ліття. Висновки. Дослідження показує, що протягом 2000–2013 рр. Російська Федерація сформувала комплекс інструментів інформаційного впливу, які істотно впливали на політичний та інформаційний простір України. У межах цього процесу офіційний дискурс російсько-українських відносин поступово трансформувався від формального декларування стратегічного партнерства до фактичного запере чення української державності. Ключовими етапами цього процесу визначено: апробацію технологій радикальної соціальної дестабілізації (2003–2004 рр.), цілеспрямовану дискредитацію міжнародної суб’єктності України під час штучних енергетичних криз (2005–2009 рр.) та фінальне нормативне закріплення важелів впливу через гуманітарну експансію та військову присутність (2010–2013 рр.). Зроблено висновок про деструктивний вплив інформаційної складової, що став детермінантою системного послаблення оборонного потенціалу держави.uk_UA
dc.description.abstractThe article analyzes the complex of institutional factors and mechanisms that determined the dynamics of the Russian Federation’s information influence on the political and legal space of Ukraine dur ing the 2000–2013 period. It examines the process of the gradual transformation of information operations into a systemic instrument of state policy aimed at destructing national identity and restricting the state’s foreign policy agency. Particular attention is paid to studying how manipulative narratives were integrated into interstate agreements and Ukraine’s domestic legislation, thereby creating the prerequisites for a hybrid invasion. Purpose. The study aims to identify and analyze the processes of formation and institutionalization of the Russian Federation’s information strategy toward Ukraine during the 2000–2013 period. The author substantiates the conceptual thesis that the information campaigns of this period were not merely sporadic acts of propaganda but functioned as a deliberate institutional mechanism for creating the political, legal, and cognitive preconditions for the systemic destabilization of Ukraine’s sovereignty. The article provides a detailed analysis of the evolutionary transformation of classical «soft power» instruments into an aggressive strategy of discursive dominance and the structural erosion of national state institutions. Methodology. The research employs a set of general scientific and specialized historical methods based on the principles of crit ical discourse analysis of official documentation, transcripts of interstate negotiations, and public statements by the Russian Federation’s top military and political leadership. The application of the institutional approach allowed for viewing the information strategy as an extensive system of established norms, organizational prac tices, and legal traps. The systemic analysis method helped reconstruct the nexus between artificially induced energy conflicts, ideological humanitarian concepts, and strategic military-political agreements, specifically the Kharkiv Accords. Content analysis of the media landscape enabled the tracking of the dynamics of embed ding destructive cognitive models within Ukraine’s public consciousness. Scientific Novelty. The article offers a fundamental re-evaluation of the 2000–2013 period as a completed systemic cycle of institutional prepara tion for full-scale hybrid confrontation. It defines and classifies the role of interstate agreements in the forced creation of Ukraine’s limited international agency. The study proves that the institutionalization of Russia’s information strategy was achieved through the consistent legitimation of specific anti-state narratives within Ukraine’s official political field, leading to a critical fragmentation of the national information space. It is sub stantiated that the entire conceptual and technological apparatus of the 2014 events underwent a multi-year testing phase during the preceding decade. Conclusions. The research confirms that between 2000 and 2013, the Russian Federation successfully formed a destructive information matrix that evolved from a formal decla ration of strategic partnership to the de facto denial of Ukrainian statehood. The key stages identified include: the testing of radical social destabilization technologies (2003–2004); the deliberate discredit of Ukraine’s international subjectivity during artificial energy crises (2005–2009); and the final regulatory consolidation of influence through humanitarian expansion and military presence (2010–2013). The study concludes that the information component played a decisive role in the systemic weakening of the state’s defense potential.uk_UA
dc.language.isoukuk_UA
dc.publisherГельветикаuk_UA
dc.relation.ispartofseriesІсторія;-
dc.rights.urihttps://journals.tnpu.ternopil.ua/index.php/history/issue/view/164
dc.subjectГібридна агресіяuk_UA
dc.subjectдискурсивна пасткаuk_UA
dc.subjectінституціоналізаціяuk_UA
dc.subjectінформаційна стратегіяuk_UA
dc.subjectнаціональна безпекаuk_UA
dc.subject«русский мир»uk_UA
dc.subjectХарківські угодиuk_UA
dc.subjectDiscursive trapuk_UA
dc.subjecthybrid aggressionuk_UA
dc.subjectinformation strategyuk_UA
dc.subjectinstitutionalizationuk_UA
dc.subjectKharkiv Accordsuk_UA
dc.subjectnational securityuk_UA
dc.subject«Russkiy Mir»uk_UA
dc.titleІнституційні механізми інформаційної стратегії Російської Федерації щодо України (2000–2013): дискурсивна підготовка агресіїuk_UA
dc.title.alternativeINSTITUTIONAL MECHANISMS OF THE RUSSIAN FEDERATION’S INFORMATION STRATEGY TOWARD UKRAINE (2000–2013): DISCURSIVE PREPARATION FOR AGGRESSIONuk_UA
dc.typeArticleuk_UA
Розташовується у зібраннях:Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. Історія. 2026. Вип. 1

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
15_Shtaher.pdf341 kBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.