Україна–Японія: політичні та культурні відносини в кін. XX – поч. XXI ст.

Abstract

Дисертаційну роботу присвячено аналізу політичних та культурних відносин між Україною та Японією впродовж кінця ХХ – початку ХХІ ст. Мета дослідження – визначити та проаналізувати характерні особливості та тенденції розвитку українсько-японських відносин у сферах політики та культури впродовж 1991–2022 рр., означити здобутки та проблеми співробітництва, наявні та перспективні пріоритетні напрямки інтенсифікації двосторонніх зв’язків. Актуальність обраної теми дослідження полягає у трансформації міжнародного середовища впродовж кінця ХХ – початку ХХІ ст., обумовленої зміною глобальної конфігурації сил, яка, своєю чергою, внесла корективи до глобальної системи безпеки та міжнародного ринку, а також породила як нові можливості, так і ризики. Така ситуація, своєю чергою, вказує на необхідність дослідження партнерських відносин України з іншими країнами (зокрема, із Японією), простеження та детального аналізу історичного процесу побудови партнерства, вивчення нереалізованих можливостей та потенційно перспективних напрямів, які здатні привести до реалізації інтересів усіх сторін співпраці. Не менш важливим є пошук спільних цінностей, а також дослідження історичних травм та формування на цій основі коректних висновків, які могли б суттєво посприяти порозумінню в двосторонньому діалозі України та Японії та поглибити їхнє партнерство. Впродовж другої половини ХХ ст. зовнішня політика Японії була спрямована згідно з «доктриною Йошіди», яка передбачала ставку на економічний розвиток та забезпечення безпеки переважно з боку США. В умовах Холодної війни цей підхід на практичному рівні себе виправдав. Після 1991 р., Японія залишила своїм пріоритетом альянс із США, але водночас намагалась віднайти нову модель зовнішньополітичного позиціонування, що підкреслювала б її сильні сторони, надавала нові перспективи в політичному діалозі, економіці та оборонній сфері, а також відповідала б очікуванням з боку міжнародної спільноти. Тож упродовж наступних десятиліть країна реалізувала трансформації в сфері безпеки та розширювала двосторонню та багатосторонню співпрацю в Індо-Тихоокеанському просторі та за його межами, збільшувала свою участь в різноманітних міжнародних організаціях та активно надавала гуманітарну допомогу багатьом країнам світу. Про цей процес свідчать і концепції, на кшталт «Дуга свободи та процвітання», «активне сприяння миру», стратегія «Вільного і відкритого Індо- Тихоокеанського регіону», а також стратегії національної безпеки та оборони. На цьому тлі розвиток українсько-японських відносин, особливо після 2014 та 2022 років, є закономірним процесом. Японія, розширюючи свій глобальний вплив та роль у світовій політиці, шукає все більше партнерів для побудови конструктивного діалогу, взаємодії та реалізації спільних інтересів. Україна як молода держава теж потребує співпраці з надійними державами. Своєю чергою, ця двостороння взаємодія має й глобальні наслідки, сприяючи більшій інтеграції Європи та Індо-Тихоокеанського регіону, зв’язуючи їхні інтереси в питаннях економіки, безпеки, а також культурного та ціннісного взаєморозуміння. У цьому контексті Україна стає одним із містків між двома регіонами.

This dissertation is devoted to the analysis of political and cultural relations between Ukraine and Japan during the late 20th – early 21st centuries. The aim of the study is to identify and analyze the characteristic features and trends in the development of Ukrainian-Japanese relations in the spheres of politics and culture during 1991–2022, to identify the achievements and challenges of cooperation, as well as current and prospective priority areas for intensifying bilateral ties. The relevance of this research stems from the transformation of the international environment during the late 20th and early 21st centuries. This period, marked by a shift in the global balance of power, has reshaped global security and international markets while introducing both new opportunities and risks. Consequently, there is a clear need to analyze Ukraine’s partnerships, particularly with Japan, by tracing the historical development of these ties and identifying unrealized potential that could advance the interests of both nations. Furthermore, exploring shared values, historical traumas is essential for fostering mutual understanding and deepening the bilateral dialogue between Ukraine and Japan. Throughout the second half of the 20th century, Japan’s foreign policy was guided by the “Yoshida Doctrine,” which prioritized economic development while relying on the United States for security. This approach demonstrated its efficacy during the Cold War era. Post-1991, while maintaining its alliance with the United States, Japan sought a new model of foreign policy to leverage its strengths across political, economic, and defense sectors and to meet global expectations. Consequently, Japan implemented significant security reforms, expanded cooperation within the Indo-Pacific and beyond, and increased its engagement in international organizations and humanitarian aid. This shift is encapsulated in concepts such as the “Arc of Freedom and Prosperity,” “Proactive Contribution to Peace,” and the “Free and Open Indo-Pacific” (FOIP) strategy, as well as updated national security and defense frameworks. Against this backdrop, the evolution of Ukrainian-Japanese relations, especially following the milestones of 2014 and 2022, is a logical development. As Japan expands its global influence, it increasingly seeks partners to foster constructive dialogue and pursue shared interests. Ukraine, aiming to strengthen its international position, likewise requires cooperation with reliable partners. Furthermore, this bilateral engagement carries global significance, promoting deeper integration between Europe and the Indo-Pacific by aligning interests in economic, security, and socio-cultural spheres. In this framework, Ukraine is emerging as a vital bridge between the two regions.