THE UNRESOLVED LAND ISSUE AS A FACTOR IN THE SECONDARY MIGRATION OF UKRAINIANS DEPORTED FROM ZAKERZONIA TO THE WESTERN REGIONS OF THE UKRAINIAN SSR FROM THE CENTRAL, SOUTHERN AND EASTERN REGIONS OF THE UKRAINIAN SSR

Abstract

This article examines the land factor as one of the main incentives for the re-migration of Ukrainians deported from Zakerzonia – who had been resettled in the eastern and southern regions – to the western regions of the Ukrainian SSR between 1944 and 1947. Based on archival documents, statistical materials and regulatory acts, the article analyses the characteristics of the resettlement of migrants in the southern, eastern and central regions of the republic, as well as the impact of land provision on the course of their socio-economic adaptation. It has been established that the majority of the deportees were peasants, for whom land was not only the material basis of their existence but also a key element of their traditional way of life. It has been established that the measures declared by the Soviet authorities to provide resettlers with household plots were implemented inconsistently and were accompanied by significant organisational difficulties, delays on the part of local authorities, and the allocation of land unsuitable for full-scale farming. It has been demonstrated that the decisive factor in the destabilisation of the situation for the Zakerzonians was not only a shortage of land, but also the impossibility of running individual peasant farms under the conditions of the establishment of the collective farm system. For a significant proportion of the resettlers, forced integration into the collective farming system meant a loss of economic independence, the destruction of established patterns of work and daily life, and an intensification of socio-psychological maladjustment. It has been found that the administrative decisions of the Union and republican authorities took into account neither the economic specifics of the resettled community nor its attachment to traditional forms of land use, which significantly complicated the integration process. It is argued that it was precisely the unresolved land issue and the incompatibility of Soviet agrarian practices with the economic experience of the deportees that became among the main reasons for their unauthorised departure to the western regions of the Ukrainian SSR, where elements of individual land use persisted for longer. It is concluded that the secondary migration of the ‘behind-the-line’ population demonstrated the limited effectiveness of Soviet resettlement policy and revealed a contradiction between the administrative mechanisms of integration and the real needs of the deported peasantry.

У статті досліджено земельний чинник як однин з головних стимулів до повторної міграції депортованих із Закерзоння українців, яких поселили у східних та південних областях, до західних областей УРСР у 1944–1947 рр. На основі архівних документів, статистичних матеріалів і нормативно-правових актів проаналізовано особливості розселення переселенців у південних, східних і центральних областях республіки, а також вплив земельного забезпечення на перебіг їхньої соціально-економічної адаптації. Встановлено, що більшість депортованих становили селяни, для яких земля була не лише матеріальною основою існування, а й ключовим елементом традиційного способу життя. З’ясовано, що декла-ровані радянською владою заходи щодо наділення переселенців присадиб-ними ділянками реалізовувалися непослідовно й супроводжувалися знач-ними організаційними труднощами, зволіканням місцевих органів влади та виділенням непридатних для повноцінного господарювання земель. Доведено, що визначальним чинником дестабілізації становища закерзонців була не лише нестача землі, а й неможливість ведення індивідуального селянського господарства в умовах утвердження колгосп-ної системи. Для значної частини переселенців примусова інтеграція до колективної форми господарювання означала втрату економічної само-стійності, руйнування усталених моделей праці та побуту і посилення соціально-психологічної дезадаптації. Виявлено, що адміністративні рішення союзно-республіканської влади не враховували ані господарської специфіки переселенського середовища, ані його прив’язаності до традиційних форм землекористування, що істотно ускладнювало процес інтеграції. Обґрунтовано, що саме невирішеність земельного питання та несумісність радянських аграрних практик із господарським досвідом депортованих стали одними з основних причин їхнього самовільного виїзду до західних областей УРСР, де довше зберігалися елементи одноосібного землекористування. Зроблено висновок, що вторинна міграція закерзонців засвідчила обмежену ефективність радянської переселенської політики та виявила суперечність між адміністративними механізмами інтеграції й реальними потребами депортованого селянства.