STATE IDEOLOGY AND ITS INFLUENCE ON THE STRUCTURE, CONTENT, AND DIRECTION OF UKRAINIAN CINEMA IN THE 1920S AND 1930S

Abstract

This article examines the historical preconditions for the emergence of cinema and the evolution of its perception from a technical marvel to a fully-fledged art form. The aim of the article is to analyze the role of the ideological factor in the development of Ukrainian Soviet cinema in the 1920s–1930s. The research methodology is based on historical-genetic, comparative, and cultural analysis, as well as on the study of cinematic texts, archival documents, and periodicals of the era. The scientific novelty lies in establishing that cinema in Soviet Ukraine during the first decades of its existence served as an instrument of state ideology aimed at shaping the “new man”: an atheist, a collectivist, and a supporter of communist values. Particular attention is paid to the functions of cinema as a means of propaganda, education, and scientific-educational activity in the context of widespread illiteracy. It was found that the themes of films were strictly regulated by party institutions: priority was given to revolutionary-historical plots, the glorification of leaders (Lenin, Stalin), and criticism of religion, individualism, and the capitalist way of life. Conclusions. The study found that the Soviet authorities deliberately used cinema as a powerful psychogenic and manipulative tool to influence public consciousness. Its synthetic nature, mass appeal, accessibility to an illiterate audience, and ability to create a plausible illusion of reality transformed cinema into the “tenth muse” of the totalitarian era. Cinema not only reflected ideological attitudes but also actively constructed a new social reality, shaping stereotypes, behavioral norms, and images of the enemy and the hero. The study confirms that under the Soviet system, the art of cinema lost its autonomy and became part of the state propaganda apparatus. The practical significance of this work lies in the possibility of using its results to develop courses in cultural history, media studies, and visual anthropology, as well as for further study of the mechanisms of ideological influence on mass consciousness in totalitarian societies. Prospects for further research lie in a comparative analysis of Soviet and Western cinema of the interwar period, as well as in the study of the reception of ideological narratives by various social groups in Ukrainian society of the 1920s–1930s.

У статті розглянуто історичні передумови виникнення кінема-тографу та еволюцію його сприйняття від технічного дива до повноцінного мистецтва. Мета статті — проаналізувати роль ідеологічного фактора у розвитку українського радянського кінематографу в 1920–1930-х роках. Методологія дослідження ґрунтується на історико-генетичному, компара-тивному та культурологічному аналізі, а також на вивченні кінематографічних текстів, архівних документів і публіцистики епохи. Наукова новизна полягає у встановленні того, що кінематограф у Радянській Україні перших десятиліть свого існування був інструментом державної ідеології, спрямованим на формування «нової людини»: атеїста, колективіста, прихильника комуністичних цінностей. Особливу увагу приділено функціям кіно як засобу агітації, освіти та науково-просвітницької діяльності в умовах масової неписьменності. Виявлено, що тематика фільмів строго регламентувалася партійними установами: пріоритет надавався революційно-історичним сюжетам, прославленню лідерів (Леніна, Сталіна), критиці релігії, індивідуалізму та капіталістичного способу життя. Висновки. У результаті дослідження з'ясовано, що радянська влада свідомо використовувала кінематограф як потужний психогенний і маніпулятивний засіб впливу на суспільну свідомість. Його синтетична природа, масовість, доступ-ність для неграмотної аудиторії та здатність створювати правдоподібну ілюзію реальності перетворили кіно на «десятю музику» тоталітарної епохи. Кінема-тограф не лише відображав ідеологічні установки, а й активно конструював нову соціальну дійсність, формуючи стереотипи, норми поведінки та образи ворога й героя. Дослідження підтверджує, що в умовах радянської системи кіномистецтво втратило автономію й стало частиною державного пропагандистського апарату. Практичне значення роботи полягає у можливості використання її результатів для підготовки навчальних курсів з історії культури, медіадосліджень та візуальної антропології, а також для подальшого вивчення механізмів ідеологічного впливу на масову свідомість у тоталітарних суспільствах. Перспективи подальших досліджень вбачаються у порівняльному аналізі радянського та західного кінематографу міжвоєнного періоду, а також у вивченні рецепції ідеологічних наративів різними соціальними групами українського суспільства 1920–1930-х років.