Деякі аспекти становлення і розвитку середньовічної державності

Abstract

Концепції “теократії” Платона і “політії” Арістотеля в Пізній Античності були синтезовані Августином у вчення про “два гради”. В Середньовіччі “град небесний” був ототожнений з Церквою, а відтак – з “теократією” Платона, “град земний” – зі світською (феодальною) державою, а отже, з “політією” Арістотеля. Зберігши організацію і економічну могутність з часів Імперії, Церква в умовах занепаду античної державності зайняла керівні позиції у європейському суспільстві. Однак, з формуванням феодальної військової ієрархії, між двома “градами” розпочалась боротьба, завершена тимчасовим компромісом, що в соціальній сфері проявився у формуванні клерикально-феодального нобілітету, а в ідеологічній – розробкою концепції “трьох станів”, у якій Церкві вдалось нав’язати військовим і владі релігійно-моральні функції (“рицар-чернець” і “король – добрий пастир”). Разом з тим, в умовах протистояння двох “градів” середньовічна людина опинилась в унікальній ситуації духовної свободи, одержавши можливість реалізації августинівського “метафізичного союзу” з “абсолютною особистістю”.

Концепции “теократии” Платона и “политии” Аристотеля в Поздней Античности были синтезированы Августином в учение о “двух градах”. В Средневековье “град небесный” был отождествлен с Церковью, а затем – с “теократией” Платона, “град земной” – со светским (феодальным) государством, а следовательно, с “политией” Аристотеля. Сохраняя организацию и экономическое могущество со времен Империи, Церковь в условиях упадка античной государственности заняла руководящие позиции в европейском обществе. Однако, с формированием феодальной военной иерархии, между двумя “градами” началась борьба, завершенная временным компромиссом, который в социальной сфере проявился в формировании клерикально-феодального нобилитета, а в идеологической – разработкой концепции “трех сословий”, в которой Церкви удалось навязать военным и власти религиозно-моральные функции (“рыцарь-монах” и “король – добрый пастырь”). Вместе с тем, в условиях противостояния двух “градов” средневековый человек оказался в уникальной ситуации духовной свободы, получив возможность реализации августиновского “метафизического союза” с “абсолютной личностью”.

The concepts of Plato’s “theocracy” and Aristotle’s “politics” in Late Antiquity were synthesized by Augustin into the doctrine of “two cities”. In the Middle Ages, the “city heaven” was identified with the Church, and then - with Plato’s “theocracy”, the “city of earth” – with the social (feudal) state, and consequently, with Aristotle’s “politics”. Having 62 Україна–Європа–Світ preserved the organization and economic power from the time of the Empire, the Church, in the conditions of the decline of the ancient statehood, took the leading position in the European society. However, with the formation of the feudal military hierarchy, a struggle began between two “cities”, completed by a temporary compromise that manifested itself in the social sphere in the formation of the clericalfeudal nobility, and ideologically – in the development of the concept of the “three estates”, in which the Church was able to impose military and power religious-andmoral functions (“knight-monk” and “king-good shepherd”). At the same time, in the context of the confrontation between the two “cities”, the medieval man found himself in a unique situation of spiritual freedom, having the opportunity to realize the Augustinian “metaphysical union” with the “absolute personality”.