Нормативно-правове забезпечення діяльності органів місцевого самоуправління в Другій Речі Посполитій у 1920-рр.

Abstract

Стаття присвячена комплексному аналізу нормативно-правового забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування в Другій Речі Посполитій у 1920-х рр., на прикладі Тернопільського повітового відділу самоуправління, що стало визначальним етапом у формуванні адміністративної системи міжвоєнної Польщі. У центрі дослідження – законодавчі акти, які регламентували структуру, компетенції та механізми функціонування повітового самоврядування. Проаналізовано основні правові документи, ухвалені після відновлення державності Польщі в 1918 р., зокрема закони про самоврядування 1919–1923 рр., нормативи щодо використання робочого часу державними і приватними підп-риємствами. Нормативне регулювання тривалості функціонування торгівельних закладів належало до компетенції органів місцевого самоврядування повітового рівня. У містах, адміністративно виокремлених від повітів, ці функції здійснювали міські податкові управи. Законодавець передбачав, що визначення часу відкриття та закриття крамниць має відбуватися з урахуванням позицій зацікавлених сторін, що свідчить про прагнення до поєднання державного контролю з елементами консультаційної громадської участі. Норматив спеціально наголошував, що правова компетенція розумілася не лише як право муніципальних інституцій, а й як обов’язок, який вони мали виконувати у встановленому порядку. Контроль за реалізацією положень закону покладався на міністра праці та соціального забезпечення, який діяв у координації з іншими профільними міністерст-вами. Органи місцевого самоврядування, здійснюючи регламентацію годин роботи торговельних підприємств, зобов’язували неухильно дотримуватися урядових постанов і розпорядчих актів, ухвалених на підставі вказаного законодавства. Такий підхід забезпечував вертикальну підпорядкованість та уніфікованість правозастосування, одночасно обмежуючи можливість довільного трактування норм на локальному рівні.

The article is devoted to a comprehensive analysis of the regulatory and legal support for the activities of local self-government bodies in the Second Polish-Lithuanian Commonwealth in the 1920s, using the example of the Ternopil County Department of Self-Government, which became a defining stage in the formation of the administrative system of interwar Poland. The focus of the study is on legislative acts that regulated the structure, competencies and mechanisms of the functioning of county self-government. The main legal documents adopted after the restoration of Polish statehood in 1918 are analyzed, in particular the laws on self-government of 1919–1923, regulations on the use of working hours by state and private enterprises. Regulatory regulation of the duration of the functioning of commercial establishments was within the competence of local self-government bodies at the county level. In cities administratively separated from counties, these functions were performed by city tax boards. The legislator provided that the determination of the opening and closing times of shops should take into account the positions of interested parties, which indicates the desire to combine state control with elements of consultation and public participation. The regulation specifically emphasized that the above competence is understood not only as the right of municipal institutions, but also as an obligation that they must fulfill in accordance with the established procedure. Control over the implementation of the provisions of the law was entrusted to the Minister of Labor and Social Security, who acted in coordination with other relevant ministries. Local governments, when regulating the working hours of commercial enterprises, were obliged to strictly adhere to government resolutions and administrative acts adopted on the basis of the specified legislation. This approach ensured vertical subordination and uniformity of law enforcement, while simultaneously limiting the possibility of arbitrary interpretation of norms at the local level.