Українсько-турецькі відносини у сучасній турецькій історіографії

Abstract

Анотація. У статті здійснено комплексний аналіз особливостей інтерпретації українсько-турецьких відносин у сучасній турецькій історіографії. Дослідження спрямоване на виявлення ключових концептуальних підходів, тематичних акцентів і методологічних рамок, у межах яких турецькі науковці осмислюють еволюцію двостороннього діалогу від початку 1990-х років до сучасності. Простежено, як у науковому дискурсі Туреччини трансформувалося бачення України – від новопосталої пострадянської держави до важливого геополітичного партнера у Чорноморському регіоні та одного з чинників забезпечення регіональної безпеки. Особливу увагу приділено характеристиці основних історіографічних наративів щодо інституціоналізації відносин, розвитку безпекового та економічного співробітництва, ролі кримськотатарського чинника, а також впливу подій після 2014 року на переоцінку стратегічних орієнтирів. Проаналізовано трактування турецькими дослідниками політики балансування між підтримкою територіальної цілісності України та прагматичним збереженням взаємин із Росією, що пояснюється концепціями «стратегічної автономії», «активного нейтралітету» та «хеджування». Висвітлено місце гуманітарного виміру, діаспорних процесів і культурних контактів у формуванні позитивного порядку денного двосторонніх зв’язків.

Abstract.The article provides a comprehensive analysis of the specific features of interpreting Ukrainian–Turkish relations in contemporary Turkish historiography. The study aims to identify key conceptual approaches, thematic emphases, and methodological frameworks through which Turkish scholars conceptualize the evolution of bilateral dialogue from the early 1990s to the present. It traces how the perception of Ukraine within Turkey’s academic discourse has transformed –from a newly emerged post-Soviet state to an important geopolitical partner in the Black Sea region and a factor in ensuring regional security.Particular attention is paid to the characterization of major historiographical narratives concerning the institutionalization of relations, the development of security and economic cooperation, the role of the Crimean Tatar factor, and the impact of post-2014 developments on the reassessment of strategic orientations. The article analyzes Turkish scholars’ interpretations of Ankara’s policy of balancing support for Ukraine’s territorial integrity with the pragmatic maintenance ofrelations with Russia, explained through the concepts of “strategic autonomy,” “active neutrality,” and “hedging.” It also highlights the role of the humanitarian dimension, diaspora processes, and cultural contacts in shaping a constructive bilateral agenda.