Публіцистика Анатоля Вахнянина: на перетині культури та політики

Abstract

Мета статті полягає в аналізі публіцистики Анатоля Вахнянина як складника полі- тико-культурного дискурсу українського національного відродження другої половини ХІХ – початку ХХ століття. Основну увагу зосереджено на ідейно-світоглядних засадах, жанрово-стилістичних особливостях і ключових тематичних домінантах його текстів. Методологія дослідження ґрунту- ється на міждисциплінарному підході, поєднанні літературознавчих, культурологічних та істори- ко-політичних методів аналізу. Наукова новизна полягає в осмисленні публіцистики Вахнянина не лише як вияву громадянської позиції, а і як цілісного інструмента формування модерної української ідентичності в умовах імперського домінування. Висновки. Публіцистика Вахнянина постає формою символічної влади, що поєднує естетичне, етичне й національне начала, функціонує як контрнара- тив проти колоніальних практик і виконує мобілізаційну функцію. Автор формує образ інтелігенції як морального лідера нації, а культуру розглядає як чинник духовної ідентичності та націєтворення. Його тексти мають риторичну, полемічну та емоційно-етичну силу, що трансформує читача в суб’єкта історичної відповідальності.

The purpose of the article is to analyze the publicistic work of Anatol Vakhnianyn as an integral component of the political and cultural discourse of the Ukrainian national revival in the second half of the 19th – early 20th century. The study focuses on the ideological foundations, genre-stylistic features, and key thematic dominants of his texts. The methodology is based on an interdisciplinary approach, combining literary, cultural, and historical-political methods of analysis. The scientific novelty lies in interpreting Vakhnianyn’s publicism not only as an expression of civic engagement but also as a holistic tool for shaping modern Ukrainian identity under imperial dominance. Conclusions. Vakhnianyn’s publicistic work is presented as a form of symbolic power that unites aesthetic, ethical, and national dimensions, functioning as a counter-narrative against colonial practices and fulfilling a mobilizing function. The author constructs the image of the intelligentsia as a moral leader of the nation, and views culture as a key factor in spiritual identity and nation-building. His texts possess rhetorical, polemical, and emotionally ethical force that transforms the reader into a subject of historical responsibility.