Повоєнна промисловість Української РСР (1946–1965 рр.): зародження та становлення сучасної української історіографії

Abstract

Мета статті полягає в дослідженні генези становлення сучасної української істо- ріографії розвитку повоєнної промисловості Української РСР (1946–1965 рр.). Методологія дослідження базується на антропологізації історичних досліджень, яка містить надпартійність, сцієнтизм, культурологізм і такі принципи історичного дослідження, як історизм, об’єктивність, системність, всебічність та наступність. Наукова новизна полягає в оцінці особливостей зародження сучасного вітчизняного історіопи- сання, акцентуванні уваги вітчизняних науковців на тому, що виробнича діяльність промислових підприємств, трудова і громадсько-політична активність робітників стримувалася повновладдям бюрократичного управлінського апарату. На думку істориків 1990-х – початку 2000-х рр., політика крайнього статизму призвела до того, що вищою цінністю у функціонуванні виробництва стали не інтереси робітників, не цінності людини і людської праці, а сила держави, її військова могутність. У буднях «будов комунізму», у тіні очевидних пріоритетів військово-промислового комплексу склада- лася самознищувальна економіка, яка ігнорувала потреби людини. Висновки. Головним досягнення першого періоду незалежної української історіографії стало розуміння того, що саме в повоєнне двадцятиріччя закладено важливі структурні деформації, які негативно позначилися і на сучасному розвитку незалежної Української держави. Так, основою полі- тики відновлення промисловості України став принцип першочергового відродження важкої промис- ловості, на яку покладалася вирішальна роль у забезпеченні зростання воєнно-економічної могутності СРСР, при цьому пріоритет надавався відновленню діяльності заводів союзного підпорядкування, про- дукція яких була обов’язковою в процесі відродження провідних галузей промисловості СРСР загалом. Основою забезпечення промисловості робочою силою залишався принцип загальної трудової пови- нності, його реалізація пов’язувалася із застосуванням методів як силового тиску, так й обмеженого соціального заохочення

This article aims to examine the genesis and evolution of modern Ukrainian historiography concerning the development of post-war industry in the Ukrainian SSR during the period 1946–1965. The research methodology is grounded in the anthropologization of historical research, incorporating non-partisanship, scientism, culturology, and such principles of historical research as historicism, objectivity, systematicity, comprehensiveness, and continuity. The scientific novelty of the study lies in assessing the features of the modern domestic historiography emergence, particularly the emphasis placed by Ukrainian scholars on the constraining role of the bureaucratic- administrative apparatus over industrial production, labour, and the socio-political engagement of workers. Historians of the 1990s and early 2000s argue that the policy of extreme statism prioritized state power and military strength over the interests of workers and the value of human labor. Within the daily realities of the so-called “construction of communism,” and under the dominant influence of the military-industrial complex, a self-destructive economic system that systematically disregarded the human needs emerged. Conclusions. A key achievement of the first period of independent Ukrainian historiography was the understanding that the post-war twentieth century introduced significant structural distortions that have had a lasting negative impact on the contemporary evolution of the independent Ukrainian state. Thus, the post-war industrial restoration policy was grounded in the prioritization of heavy industry, which played a decisive role in ensuring the growth of the military and economic strength of the USSR. Priority was given to restoring the operations of Union-level enterprises, whose output was deemed essential for the reconstruction of the Soviet Union’s leading industrial branches. The labour force for these industrial initiatives was supplied on the basis of the principle of universal labour duty, which was enforced through a combination of both coercive measures and limited social incentive.