Урядові плани розміщення депортованих з Польщі українців в УРСР та реалії часу (1944-1946 рр .)

Abstract

Мета дослідження – проаналізувати плани урядових кіл УРСР щодо розміщення депортованих з Польщі українців на території Української РСР та зміни цих планів протягом 1944– 1946 рр.; дослідити причини, які спонукали радянське керівництво розмістити більшість закерзонців у центральних, східних та південних областях. Методологія дослідження. У статі застосовується проблемно-хронологічний, порівняльний та системний методи. Зокрема, проблемно-хронологічний метод дає змогу детально проаналізувати урядові плани розміщення депортованих у хронологічній послідовності змін цих планів. Системний метод допомагає простежити мотиви, які спонукали формувати планове поселення більшості лемків та холмщаків, надсянців та підлящуків у невластивих для них степових районах, де не було ні вільних земель, ні пристойного житла. Порівняльний метод використовується для оцінки результатів роботи урядових чиновників щодо виконання поставлених завдань. Наукова новизна роботи полягає у висвітленні та систематизації впливу урядових планів на розселення депортованих. Досліджено, що протягом двох років ці плани були докорінно змінені: східний вектор розселення був замінений західним. З’ясовано, що невідповідність планів відносно реалій життя змусило сотні тисяч депортованих здійснити самовільний і заборонений урядовими актами переїзд із південних, східних і центральних областей Української РСР в шість західних областей. Висновки. Урядові плани щодо розселення 80 % депортованих у східних, південних і центральних областях виявилися цілковито нереалізованими. 95 % закерзонців, що потрапили в згадані області, упродовж 1944–1946 рр. покинули їх і самовільно переселилися на Захід України.

The purpose of the study is to analyze the plans of the Ukrainian SSR government circles regarding the placement of Ukrainians deported from Poland on the territory of the Ukrainian SSR and changes to these plans during 1944–1946; to investigate the reasons that prompted the Soviet leadership to place the majority of Zakerzonts in the central, eastern and southern regions. Research methodology. The article uses problem-chronological, comparative and systemic methods. In particular, the problem-chronological method allows for a detailed analysis of government plans for the placement of deportees in chronological order of changes to these plans. The systemic method allows for the tracing of the motives that prompted the formation of a planned settlement of the majority of Lemkos and Kholmshchyks, Nadsyantsy and Podlaskies in steppe areas that were not typical for them, where there was neither free land nor decent housing. The comparative method is used to assess the results of the work of government officials in fulfilling the tasks set. The scientific novelty of the work lies in highlighting and systematizing the impact of government plans on the resettlement of deportees. It has been studied that within two years these plans were radically changed: the eastern vector of resettlement was replaced by the western one. It has been found that the inconsistency of the plans with the realities of life forced hundreds of thousands of deportees to carry out an unauthorized and prohibited by government acts relocation from the southern, eastern and central regions of the Ukrainian SSR to six western regions. Conclusions. Government plans to resettle 80 percent of deportees in the eastern, southern, and central regions proved to be completely unrealized. 95 percent of the Zakerzonians who ended up in the aforementioned regions left them during 1944–1946 and voluntarily moved to Western Ukraine.