Довгоклинкова зброя на українських землях у VIII–XIV ст.: імпорт та культурно-технологічний обмін

Abstract

У статті досліджується феномен імпортування мечів до території Київської Русі в період VIII–XI ст., а також подальший торговельно-культурний обмін мілітарними технологіями у XII–XIV ст. Особлива увага приділяється аналізу шляхів поширення довгоклинкової зброї, її типологічним ознакам та технологічним особливостям виготовлення. У вступній частині статті розкривається історичний контекст виникнення та поширення каролінзьких мечів як зразків франкської зброї раннього середньовіччя, акцентується на розвитку металургії та зброярства у Франкській імперії, зокрема в Рейнській області. Окреслюється роль східних майстрів, зокрема сирійських ковалів, у вдосконаленні європейських технологій обробки клинків, що зумовило появу високоякісної зброї, зразки якої активно імпортували на територію сучасної України. Метою дослідження є виявлення специфіки культурного обміну військовими технологіями між Київською Руссю, Західною Європою, Скандинавією, Візантією та арабським світом. Завданням є аналіз культурно-технологічних аспектів озброєння та реконструкція маршрутів військово-торгового обміну і з’ясування ролі Русі як суб’єкта міжнародного військового трафіку. У результаті дослідження встановлено, що Русь відігравала активну роль у трансфері збройних технологій як у напрямку Сходу (Волзька Булгарія, Арабський Халіфат), так і на Захід (Скандинавія, Угорщина, Франція), будучи не лише імпортером, а й експортером озброєння, зокрема клинкової зброї. У висновках наголошується, що довгоклинкове озброєння на території Русі є свідченням багато- векторного культурного діалогу, у якому військова справа була одним з ключових каналів передавання технологій, мистецьких практик та ремісничих традицій. У XIII–XIV ст. в умовах нової політичної ситуації – монгольської навали, формування Галицько-Волинського князівства, входження українських земель до Великого князівства Литовського – мережа військово-торгового обміну зазнала значних змін. Продовжувався імпорт озброєння з Європи та Азії, зокрема через Польщу, Угорщину, Крим і Кавказ, що вплинуло на еволюцію місцевого зброярства. Отже, довгоклинкова зброя стала не лише військовим інструментом, а й матеріальним свідченням широких транскультурних зв’язків періоду середньовіччя.

The article explores the phenomenon of sword importation into the territory of Kyivan Rus during the 8th–11th centuries, as well as the subsequent trade and cultural exchange of military technologies in the 12th–14th centuries. Particular attention is paid to the analysis of the dissemination routes of long-bladed weapons, their typological characteristics, and technological features of production. The introductory part of the article outlines the historical context of the emergence and spread of Carolingian swords as examples of Frankish weaponry of the early Middle Ages, highlighting the development of metallurgy and arms manufacturing in the Frankish Empire, particularly in the Rhine region. The role of Eastern craftsmen, especially Syrian blacksmiths, in the refinement of European blade-processing technologies is emphasized, which led to the emergence of high-quality weapons that were actively imported into the territory of present-day Ukraine. The aim of the study is to identify the specific features of cultural exchange in military technologies between Kyivan Rus, Western Europe, Scandinavia, Byzantium, and the Arab world. The objectives are to analyze the cultural and technological aspects of weaponry, to reconstruct the routes of military-trade exchange, and to determine the role of Rus as a subject of international arms trafficking. The study concludes that Rus played an active role in the transfer of weapons technology both to the East (Volga Bulgaria, the Arab Caliphate) and to the West (Scandinavia, Hungary, France), serving not only as an importer but also as an exporter of armaments, particularly bladed weapons. The conclusions highlight that long-bladed weaponry in Rus’ territory serves as evidence of a multivector cultural dialogue, in which military affairs acted as one of the key channels for the transmission of technologies, artistic practices, and craft traditions. In the 13th–14th centuries, under the new political conditions – the Mongol invasion, the formation of the Galicia-Volhynia Principality, and the incorporation of Ukrainian lands into the Grand Duchy of Lithuania – the network of military-trade exchange underwent significant transformations. The import of weapons from Europe and Asia continued, particularly through Poland, Hungary, Crimea, and the Caucasus, which influenced the evolution of local arms production. Thus, longbladed weapons became not only military instruments but also material evidence of the extensive transcultural connections of the medieval period.